Історія Максима Іваненка, запорізького освітянина і молодого громадського діяча – про те, чому та як до громадської організації приходять люди, які обрали екологію стилем життя й кому не байдуже, що ми залишимо наступним поколінням.
Інтерес Макима Івненко до екології почався зі шкільної парти, пізніше привів до професії біолога. А цікавість до практичного втілення сучасних практик познайомила Максима з ГО «Екосенс». Брав участь в акціях, висаджував рослини разом з іншими активними мешканцями Запоріжжя, знайомився з професійними дослідженнями експертів, що співпрацюють з організацією. На власному досвіді зрозумів, що займатися екологією та майбутнім зеленим відновленням України – це значить, йти разом шляхом активної громадської участі.
Молода енергія як каталізатор експертного середовища
Максим Іваненко розповідає, що познайомився з ГО «Екосенс» ще в шкільні роки, коли захопився екологією і брав участь у конкурсах МАН. Натрапляв на публікації про річки, водні ресурси, зацікавився власними дослідженнями.
Після закінчення біологічного факультету ЗНУ Максим обрав роботу педагога. Починав ще з дошкільнятами. Приносив малятам мікроскоп, які зацікавлено вивчали побудову клітин. (Серед тієї малечі, стовідосотково, є діти, що виростуть з любов’ю до природи навколо!). Потім став вчителем біології для старших класів та заступником директора школи. Намагався впроваджувати практичне екологічне навчання, яке ґрунтується на реальній участі учнів, а не на формальних звітах.
«Я з дітьми говорив саме про свідомість, про доброчесність. Звичайно, намагався максимально, як це тільки можливо, практично проводити уроки, не залишатися в чотирьох стінах класу. Наприклад, садили бузок з «Екосенсом» на берегах річки. Дітям дуже сподобалося, цієї практичної складової сильно не вистачає. Дитина приходить в школу, в укриття, проводить там майже весь свій день, потім повертається додому вчити уроки. Коли цій дитині бачити цей світ, бачити природу взагалі і як можна бути екологічно свідомою людиною, якщо ти навіть зараз в шкільні роки не маєш часу для того, аби спостерігати за природою? Як ти будеш її відчувати, якщо ти не можеш за нею спостерігати? Це ніби говорити про якусь абстракцію», – ділиться думками Максим.
У 2023-2024 роках Максим Іваненко працював методистом у Запорізькому обласному центрі еколого-натуралістичної творчості. І завжди на волонтерських засадах намагався поєднувати в загальну змістовну лінію навчання, акції, конкурси. Наприклад, брав участь у поранці «Екосенсу» «Дорога до школи CleanUp Day», цифровому прибиранні. «До цього дня багато шкіл і дитсадків зробили свої толоки, й наша теж. Потім висаджували липки разом. Там ми з вами і зустрілися», – згадує Максим.
А ще шкільному дворі Максим висадив гранати, які, о диво, прижилися в Запоріжжі.
Потім було багато спільних активностей: весняні поранки, висаджування дерев. Молодий педагог зацікавився гарденотерапією і ініціював облаштування «хортицького городу» з ароматичних багаторічних місцевих рослин у дитсадку, за допомоги експертів ГО «Екосенс» та освітянської спільноти.
Саме в цьому і є один із головних сенсів діяльності громадських організацій – залучати і допомагати. Бо лише тоді, коли люди підтримують ідею, долучаються й відчувають причетність, справа починає рухатися вперед. Жодна ініціатива не оживає без людей – вони є її енергією та змістом.
Таким вчителям, які закохані у свій предмет і здатні запалити в учнях іскру, належить майбутнє. На жаль, українська освітня система досі перевантажена бюрократією. Максим Іваненко вирішив піти зі шкільного середовища й наразі зосередився на навчанні в аспірантурі. Тобто обрав шлях практики, включення у професійні спільноти та наукові дослідження. У своїй аспірантській роботі вивчає вплив дизельних аерозолів на рослини – знання, що стане важливим для майбутньої рекультивації та екологічного планування в Україні.
Адже важливо, щоб екологія розвивалася не тільки як наука, але й більш практично ішла в практичну площину. Окремою важливою задачею є створення освітніх інструментів. І співпраця з педагогічним середовщем є одним з пріоритетів громадської організації «Екосенс» – платформи, де екологічні ідеї не лише обговорюють, а й втілюють у життя.
дуже хочеться все ж втілити проєкт гарденотерапії в садочку. Для дітей, для військових. А ще нова директор закладу мріє про автономну енергетику. Однак гранти, що ми знайшли для Запоріжжя не дуже підходять
«Дуже хочеться втілити великий проєкт гарденотерапії в дитсадочку. Для дітей, для військових. А ще мріємо про автономну енергетику», – ділиться Максим мріями.
Молоді освітяни як основа зелених змін
Приєднання активних молодих людей до ГО «Екосенс» цілком логічно, історія Максима – одна з багатьох. Саме завдяки залученню, партисипації формується сильне екологічне середовище міста та регіону, де кожен може впливати на локальні практики, рішення громади, політики сталого розвитку. Проєкт «Імпульс», до якого долучився «Екосенс», спрямований саме на розширення можливостей громадянського суспільства для стійкості та відновлення України і допомагає відповідати викликам сьогодення та формувати успішне майбутнє
І роль активних сучасних педагогів у цьому процесі – безцінна.
Україна потребує реформи освіти зараз як ніколи. В умовах післявоєнного відновлення важливо, щоб громадськість, експерти, молодь і місцеві громади працювали разом, а не в ізольованих структурах над просуванням екологічних політик. Для цього потрібна кропітка аналітична робота, екологічна експертиза, що забезпечують експерти ГО «Екосенс».
Історія Максима – нагадування: екологія не тримається на ентузіастах-одинаках. Вона тримається на спільнотах, де кожен голос важливий, а кожна ідея може стати поштовхом до великої зміни. Якщо Україна хоче відбудуватися по-справжньому зеленою, нам потрібно триматися разом — досвідченим фахівцям і молодим новаторам, екологам-практикам і науковцям, волонтерам і педагогам.
Автор: Інна Бахтіна
