Розмова про природу, спільноту, війну та сенси, що тримають. Відвертим вийшло спілкування з одною з засновниць ГО «Екосенс». Вікторія Сокіл була серед небайдужих мешканок Запоріжжя, які об’єднали зусилля та створили майданчик для покращення життя місцевої громади. Перші кроки життя організації були дещо інтуїтивними, в чомусь наївними, але «Екосенс» зростав, накопичував сили та ресурси, й виріс до аналітичного екоцентру південного сходу України. Про те, як все починалось, змінювалось і що допомагає?
«Життя дарує час від часу добрих попутників. Важливо не загубитися у вирії. Тому разом з друзями-однодумцями, з якими ми збігалися по сенсам, вирішили створити ГО. Вважаю, що спільна діяльність з близькими по духу людьми – вагома причина для об’єднання, бо разом – краще! А коли є енергія, бажання щось зробити, щось більш помітне, вагоме, значуще – з’являються можливості», – розповідає Вікторія.
Вірніше, навіть не з’являються, а люди їх створюють. Так у 2015 році виникла суто місцева ініціатива жителів – зробити проєкт «Зелений парк для Зеленого яру». Спільна робота, об’єднання зусиль та радість від результатів надихнули, коли виявилося, що потрібно зорганізуватися ще й юридично.
«Той проєкт ми, до речі, зробили, й достатньо вдало, і підтримуємо цей парк дотепер. Трішки пізніше, у 2016-му році, з’явилася вже й ГО «Екосенс», – згадує психологиня та екоактивістка.
Потім були численні толоки з прибирання території паркової та прибережної зони з залученням мешканців порубіжних будинків, постійна діяльність з виховання дбайливого ставлення до довкілля на власному прикладі та за створенням потреби в гармонії навкруги. Так би мовити, «батогом та пряником», – сміється Вікторія.
«Ми не маємо влади на батіг, хоча про це багато говорили з представниками місцевого самоврядування, під час щорічного Екологічного форуму в Запоріжжі, на різних майданчиках, куди нас запрошували, або куди ми самі напрошувались. Проте, ми могли роздавати умовні пряники, – згадує екоактивістка. – Робили різні перформанси, як в рамках вже згаданого Екофорума, так і окремо. Наприклад, на фестивалі «Кульбабове Запоріжжя», якій самі й вигадали, або під час лекцій в бібліотеці тощо».
ГО «Екосенс» стала відомою в місті, ентузіастки розповідали про «зелене мислення» в радіоетерах, та шпальтах друкованих та електронних ЗМІ. Було створено IT школу Smart Kids при кафедрі програмних засобів вишу «Запорізька політехніка», така собі позапрограмна «Інноваційна освіта для захисту довкілля».
«Тобто, що б ми не робили, створювали з дітьми «Зелену мапу Запоріжжя», чи запустили «Вотербота» тощо, це все було про формування еко-світогляду. Це не про щось досконале чи геніальне, це про залучення спільноти до роздумів на тему як нам жити в нашому спільному Домі», – констатує Вікторія Сокіл.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Витоки й шлях пізнання себе
Час розповісти, як формується цей самий екоактивізм на прикладі Вікторії Сокіл. Це унікальний життєвий шлях, безумовно, але в чомусь він і типовий: бажання жити в гаромнії з природою – одне з базових для людини в сучасному світі.
«Мій екологічний світогляд не виник раптово – він був зі мною від самого початку. Перші роки життя я провела в природному середовищі: на землі, серед дерев, у свободі руху та спостереження. Я була дитиною, якій цікавіші гілки й квіти, ніж штучні іграшки», – саме такі перші спогади про себе у Вікторії Сокіл.
Потім життя різко змінилося: родина переїхала на дев’ятий поверх багатоповерхівки в промисловому Запоріжжі.
«Змінився біоценоз, змінилося середовище, і, по суті, закінчилася та природна гармонія. Сьогодні я можу назвати це класичною дитячою травмою, яка, однак, визначила мій подальший шлях, – усвідомлює Вікторія. – Саме тоді з’явилося питання, яке супроводжує мене все життя: чи можливо жити в гармонії з природою в «кам’яних джунглях» міста?»
Першою відповіддю стала біологія, саме за такою спеціальністю Вікторія Сокіл закінчила університет.
«Я швидко зрозуміла, що цього недостатньо. Далі були соціологія, теологія, і багато психології. Усе це склалося в цілісне розуміння людини як біо-психо-соціальної істоти, – впевнена екоактивістка. – Ми не можемо говорити про екологію, ігноруючи психологічний стан людини чи соціальний контекст її життя. Саме на цьому перетині – природи, психіки та суспільства, й почав формуватися підхід, який згодом став основою діяльності ГО «Екосенс».
Назва як філософія, географія як місія
Префікс «еко» в назві організації – це не лише про екологію як науку. Це про дім. Наш спільний дім на Землі. Слово «сенс» – про суть, основу, внутрішню опору. Адже «Екосенс» – це не лише про довкілля зовні, а й про внутрішню екологію людини, про усвідомлення того, навіщо ми об’єднуємося і що дає нам силу діяти.
З самого початку діяльність організації не обмежувалася одним містом. У статуті ГО «Екосенс» одразу було зафіксовано, що діяльність організації поширюється на всю територію України.
«Починали ми з малого – толок, прибирань паркових і прибережних зон, локальних перформансів, лекцій, фестивалів, роботи з дітьми та молоддю. Створювали «Зелену мапу Запоріжжя», реалізовували освітні та інноваційні ініціативи, – згадує Вікторія Сокіл. – Головною метою було не створення «ідеальних» проєктів, а формування екологічного світогляду і залучення спільноти до роздумів про спільний дім».
Більшість цих проєктів були волонтерськими – зробленими з ентузіазму, але з відчуттям глибокого сенсу.
«Нас це захоплювало, життя набувало змістовної «доданої вартості», і, напевно, стійкості. Наприклад, напередодні 2019 року в нас з’явився слоган «Випробування – гартують! Адаптуйся й живі». Прийшов covid-19, здавалося гірше вже неможливо. Проте ми дійсно добре адаптувалися, якщо так можна казати про Організацію. Гуртувалися онлайн, підтримували один одного, намагалися подивитися на все під іншим кутом зору, досліджувати простір власної «в’язниці» на карантині, та не втрачати бадьорості духу. Нам це вдалося», – зазначила Вікторія.
На жаль, з’явилися й більш серйозні випробування…
Війна як випробування і точка переосмислення
Війна змінила все. Передусім — відчуття базової безпеки. Кожен проживає її по-своєму: хтось виїхав за кордон, хтось релокувався в межах країни, хтось залишився у прифронтовому місті. Найкращі з нас пішли захищати Запоріжжя і Україну.
«Чотири роки війни — це випробування, яке не гартує, а часто руйнує. І водночас ми намагаємося зберегти сенси, мрії про післявоєнне відновлення, про життя в гідному й безпечному середовищі, – впевнена психологиня. – У цей період ми усвідомили ще одну важливу роль спільноти — підтримку психологічної стійкості. Це не було нашою первинною місією, але стало життєво необхідним для багатьох».
Наразі Вікторія живе у Львові, але роботу в ГО «Екосенс» не полишає. Ба більше – розвиває психологічну складову діяльності. І тепер у західній частині України теж з’явився осередок організації.
«Мій досвід внутрішнього переміщення – особливий. Я давно відчувала потребу жити ближче до природного середовища. Для мене це – не втеча, а повернення до себе, – резюмує Вікторія. – У Львові мені комфортно біологічно, а психосоціальне середовище довелося створювати з нуля. Сьогодні я живу серед людей, яких не знала до війни, і ми стали спільнотою. Це доводить: спільноту можна створити навіть на «чужій» території — якщо є цінності й сенс».
Досвід Вікторії Сокіл доводить, що навіть релокувавшись, можна не втратити себе, ідентичність, унікальні властивості спільноти. При цьому зв’язок із Запоріжжям залишається, адже це – витоки та основа.
«Ми, як команда, тримаємося гідно. Та виявилося, ми здатні підтримувати психологічне здоров’я спільноти. Це не зовсім наша діяльність, але, це те, що наразі нам всім потрібно. І я безмежно вдячна нашим європейським партнерам та донорам, – дякує за підтримку Вікторія. – Інколи думаю, особливо під час обстрілів, що все, що ми робимо, цього замало, або це не те, що наразі ми б мали робити. Та з іншого боку, робимо що можемо, тримаємо власну «зозуленьку», пам’ятаючи, що ми всі маємо право на гідне життя та на безпечне довкілля. Залишається це довести. З початку самим собі».
Сенс як умова життя і зростання
Сенс – це те, що не дає зламатися. Поки людина бачить себе в майбутньому, поки навчається, мріє, діє, вона жива. Це і є те, що в психології називають посттравматичним зростанням.
«Саме це, я вірю, дає спільнота «Екосенс»: опору, відчуття приналежності і шанс не просто вижити, а зберегти людяність і здатність мріяти», – це головна місія ГО «Екосенс», впевнена Вкторія Сокіл.
Громадська організація «Екосенс» народилася з особистого пошуку гармонії між людиною і середовищем, у якому вона живе. За роки діяльності цей пошук перетворився на спільноту, що об’єднує екологічне мислення, психологічну стійкість і відповідальність за спільний дім — Україну. Сенс, який допомагає жити й зростати навіть у часи війни.
Текст: Інна Бахтіна
Фото: З архіву Вікторії Сокіл
