Війна змусила українські промислові громади швидше шукати нову модель розвитку, відходити від залежності від великих підприємств і думати про енергетичну стійкість. Керівник відділу енергетики ГО «Екодія» Костянтин Криницький та координаторка платформи Build Ukraine Back Better Анна Акерманн говорили про трансформацію таких громад на Українському урбаністичному форумі-2026 у Черкасах.
Для промислових громад залежність від великих підприємств завжди була вразливістю. Якщо місто фактично живе за рахунок одного заводу, шахти чи електростанції, будь-які зміни в роботі цього підприємства одразу позначаються на всій громаді.
У «Екодії» почали працювати з цією проблемою ще близько восьми з половиною років тому, спочатку з вугільними громадами Донеччини. Костянтин Криницький згадує зустріч у Святогірську у 2018 році, де представники громад самі окреслили свою залежність від вугілля.
«Ми дуже обережно намагалися тоді з ними говорити про майбутнє вугілля. Ми, як представники екологічної організації, розуміємо, що йдуть процеси декарбонізації, що Євросоюз поставив собі мету відмовитися від вугілля і викопного палива», – розповідає Криницький.
Тоді громади вже розуміли, що їхня залежність від вугілля рано чи пізно стане проблемою, але не мали чіткого бачення, що робити далі. Після цієї зустрічі «Екодія» продовжила працювати з громадами, залучаючи до роботи місцеву владу, громадські організації та освітян.
Робота з часом вийшла за межі вугільних міст Донеччини. До неї долучалися громади Луганської, Дніпропетровської, Львівської та Волинської областей. Одним із ключових завдань стало допомогти їм самостійно готувати проєкти, шукати фінансування та розвивати енергоефективність, відновлювану енергетику й енергетичну безпеку.
Перші результати цієї роботи з’явилися ще до повномасштабної війни. За словами Костянтина Криницького, важливо було не просто говорити з громадами про закриття шахт чи відмову від викопного палива, а навчити їх самим планувати подальший розвиток.
«Дуже важливо нарощувати потенціал і спроможності громад загалом, думати по-іншому і дивитися на проєкти. Не просто “давайте ми там збудуємо новий дитячий майданчик”, що в принципі важливо. А більш системно підходити до питань енергоефективності, відновлюваної енергії, енергетичної безпеки і того, як це впливає на конкретну громаду», – пояснив Криницький.
Для цього проводили воркшопи та зустрічі, залучали експертів, допомагали громадам готувати проєктно-кошторисну документацію. Далі вони могли самостійно шукати гроші у власному бюджеті, подаватися до міжнародних партнерів, донорів чи банків.
А після 24 лютого ця робота отримала зовсім інший вимір. Частина промислових підприємств опинилася під окупацією або була зруйнована, а питання енергетичної незалежності для громад перестало бути лише довгостроковою ціллю.
«Повномасштабне вторгнення підкреслило необхідність думати не тільки в контексті декарбонізації і зміни клімату, а й про відновлення і як зробити його більш сталим», – каже Криницький.
Те, що раніше могло здаватися довгостроковою екологічною політикою, стало питанням виживання та стійкості.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, люди вже думали про сонячні панелі не як про дорогу іграшку, а як про реальний шанс диверсифікувати електропостачання у своїй громаді», – сказав Криницький.
Зміни торкнулися не лише енергетики. Війна змінила і самі громади. Частина вугільних територій Донеччини та Луганщини сьогодні окупована, а їхні військові адміністрації працюють далеко від своїх міст.
«Дуже багато громад з Донецької області, Покровськ, Селидове, Вугледар, Мирноград, знаходяться на Дніпропетровщині. Деякі – у західній Україні, а конкретні люди взагалі розпорошені», – розповів Криницький.
При цьому для переміщених громад досі залишаються актуальними гуманітарні питання. Представники громад шукають допомогу для евакуйованих людей, центрів для внутрішньо переміщених осіб, лікарень та іншої необхідної інфраструктури.
Анна Акерманн звернула увагу ще на одну проблему. Після 2014 року в Україні не було такого масштабного явища, коли цілі громади опинялися переміщеними через окупацію. Тепер вони намагаються зберігати зв’язки між собою та з людьми, які виїхали.
«Там є хоч якась структура, можливо, не дуже сильна, але вона є. І зараз дуже багато громад переживають, що цей статус втратиться, у них не буде цього статусу і вони ще сильніше розпорошаться та не зможуть потім зібратися докупи після деокупації», – сказала Акерманн.
Показовим став і досвід взаємодії між громадами. За словами Акерманн, ще до повномасштабної війни представники Покровська та Нововолинська налагодили контакти в межах роботи з вугільними громадами. Після початку вторгнення ці зв’язки перетворилися на практичну взаємодопомогу.
Горизонтальні зв’язки, за словами спікерів, стали одним із результатів тривалої роботи з громадами. У цій системі громадські організації також виконують роль посередника між громадами, державними структурами та міжнародними партнерами. Акерманн розповіла, що представники українських громад через такі платформи можуть доносити свої потреби і на міжнародному рівні, зокрема під час зустрічей у Брюсселі.
Тому питання спроможності громад сьогодні стосується не лише грошей. Потрібні люди, які можуть планувати розвиток, готувати документацію та вести проєкти. За словами Акерманн, із людським ресурсом складно навіть у відносно безпечних громадах, адже люди виїжджають за кордон, переїжджають в інші регіони або долучаються до Сил оборони.
«Питання, хто може планувати і робити конкретні проєкти, робити документацію, координувати різні ініціативи, стоїть дуже гостро», – зазначила вона.
Одним із варіантів відповіді на цю проблему стає залучення жінок до професій, які раніше переважно вважалися чоловічими. Акерманн розповіла, що деякі громади вже створюють для цього окремі програми, зокрема в енергетичній сфері.
Паралельно змінюється і сама робота з промисловими громадами. «Екодія» починала з вугільних міст, але згодом стало зрозуміло, що подібні виклики мають значно ширше коло територій.
«Ми зрозуміли, що, обмежуючи тему трансформації тільки вугільними громадами, залишаємо поза увагою інші громади, які мають схожі проблеми. Там є видобуток і переробка вугілля, нафти, газу, виробництво сталі, машинобудування, хімічна промисловість», – розповіла Акерманн.
Для всіх цих громад, за її словами, серед спільних проблем залишаються фінансування та нестача спроможності. Громади хочуть мати можливість подавати власні ідеї та отримувати підтримку без тривалого проходження всіх етапів погодження на центральному рівні.
Тому питання сьогодні не лише в тому, як допомогти промисловим громадам пережити війну. Не менш важливо зрозуміти, якими вони мають стати після неї і що саме означає відновити місто так, щоб воно було стійкішим за попередню модель.
Констянтин Криницький звернув увагу на те, що поняття «відбудувати краще» або «зелене відновлення» в Україні досі можуть розуміти по-різному. На практиці ж уже є громади, які пробують переводити ці принципи в конкретні рішення.
Один із таких прикладів він навев у Тростянці на Сумщині. Місто розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з Росією і місяць перебувало в окупації. Після звільнення місцева влада насамперед взялася за відновлення лікарні, але вирішила не просто повернути її до довоєнного стану.
Енергонезалежність стала частиною відбудови. За словами Криницького, громада хотіла зрозуміти, як зробити критичну інфраструктуру більш автономною та стійкою.
Ще один проєкт у Тростянці показує цей підхід уже на прикладі житла. У січні завершили відновлення зруйнованого багатоквартирного будинку, який не використовує викопне паливо. У ньому встановили теплові насоси, сонячні панелі та батареї.
«Це вперше, коли є такий будинок і можна подивитися, а якщо він не підключений до газу, що буде? Бо для Тростянця це теж питання виживання», – сказала Акерманн.
Ще один приклад – Харків, який бере участь у проєкті Sun for Ukraine. У його межах 12 українських громад працюють над планами переходу до кліматичної нейтральності до 2050 року. Харків залучає до цієї роботи місцеві університети, студентів та інших учасників міського розвитку.
Для міста децентралізована генерація має значення не лише як частина довгострокової кліматичної політики. В умовах війни це також спосіб забезпечити базові потреби міста вже зараз.
«Харків може думати про візію, з іншого боку, впроваджувати конкретні механізми зараз, щоб у місті було світло і було опалення», – пояснила Акерманн.
Схожий підхід демонструє і Миколаїв, який співпрацює з Данією над планами розвитку міста та пошуком нової ідентичності. Серед запропонованих орієнтирів звучала ідея «Копенгагена України».
Усі ці приклади повертають до головного питання дискусії. Відновлення промислових громад не має зводитися до ремонту того, що було зруйновано. Потрібно паралельно вирішувати нагальні проблеми та визначати, яким місто хоче бачити себе через роки.
При цьому війна не скасовує кліматичних викликів. Криницький нагадав про нещодавні затоплення Одеси та хвилі спеки, коли температура в Києві піднімалася до 40 градусів.
«Громада розуміє, що треба шукати цей баланс. Немає відповіді однозначної, але треба шукати цей баланс і враховувати всі ці різні виклики, які перед нами стоять», – зазначив він.
Також під час дискусії згадали Запоріжжя. Представниця міста з залу звернула увагу на те, що для промислової громади особливо важливо мати чітке бачення майбутнього. Серед викликів вона назвала зміни у структурі зайнятості та релокацію «Мотор Січі», яка, за її словами, також впливає на те, яким буде місто надалі.
Запитання фактично повернуло дискусію до того, з чого вона починалася, до залежності міста від великих підприємств і необхідності заздалегідь думати про альтернативи.
Для Запоріжжя це питання особливо гостре. Місто залишається великим промисловим центром, але водночас переживає війну, удари по підприємствах та енергетичній інфраструктурі, зміни у роботі великих компаній і відтік людей. У таких умовах промислову модель, орієнтовану на великі підприємства металургійного і ВПК, слід трансформувати.
Досвід інших громад показує, що шукати цю відповідь можна вже зараз. Не чекаючи завершення війни, громади розробляють нові стратегії, створюють власну генерацію, залучають мешканців до планування та шукають нові економічні можливості.
Експерти «Екосенсу» проаналізували структуру виробництв у Запоріжжі та потенціал модернізації економіки в умовах впливу війни, розробили стратегічну модель зеленої економіки і вже обговорюють і тестують її з місцевими підприємцями.
