Ще вчора планували відновлення. Вже сьогодні – евакуація. Завтра, сподіваємося, мир та відновлення. Поки для жителів селища Кушугум, які мають неповнолітніх дітей, сьогодення – розлука з домом, невизначеність і важкий вибір між звичним життям та безпекою дітей. На початку січня 2026 року цей вибір для сотень родин фактично зробила держава.
2 січня керівництво Запорізької обласної державної адміністрації та обласної військової адміністрації ухвалило рішення про обов’язкову примусову евакуацію дітей разом із батьками або законними представниками з територій можливих бойових дій. До переліку увійшли селище Кушугум Кушугумської громади, а також населені пункти Тернуватської громади Запорізького району.
Кушугум: життя поруч із небезпекою
Кушугум — велике селище міського типу, розташоване лише за кілька десятків кілометрів від Запоріжжя. Формально тут відносно стабільна безпекова ситуація: працюють комунальні служби, є укриття, немає щоденних обстрілів. Але близькість до зони бойових дій, постійні дронові загрози та авіаційні удари по регіону змушують владу діяти на випередження.
Мета евакуації — вивезти дітей до безпечніших регіонів України до можливого загострення ситуації, забезпечивши їм доступ до освіти, медицини, соціальної та психологічної допомоги.
“Станом на 5 січня 2026 року в Кушугумі проживало 505 сімей з дітьми. Уже за два тижні, на 14 січня, їх залишилося 165. Тобто 340 сімей з дітьми були евакуйовані лише за першу половину місяця”, – розповів заступник голови Кушугумської селищної ради Владислав Василега.
Примусово, але заради безпеки
Евакуація має примусовий характер, і саме це викликає найбільший спротив серед частини мешканців. Люди не хочуть залишати власні домівки, бояться мародерства, втрати роботи, розриву соціальних зв’язків. Батьки переживають, чи зможуть знайти нове житло, роботу, чи приймуть дітей у школи й садочки.
— Психологічний опір — одна з головних проблем, – каже Владислав Василега. – Але водночас більшість родин усе ж усвідомлює ризики й погоджується на виїзд.
Реакція людей різна: від розуміння і вдячності до емоційного напруження й відкритого невдоволення. Проте, попри складні розмови і сльози, більшість родин виконали вимоги розпоряджень і залишили громаду.
Як відбувається евакуація на практиці
Рано-вранці – збір у транзитному центрі, який почав працювати наприкінці листопада 2025 року. Далі — дорога до громади у супроводі поліції. За день можуть здійснити до чотирьох поїздок. Поліцейські часто їдуть на броньованому транспорті, адже ризик атак дронів або раптових обстрілів залишається. Родини, як правило, попереджені заздалегідь і вже чекають із зібраними речами. Окремий транспорт передбачений для перевезення майна.
Закарпаття як безпечний тил
У Закарпатській області на евакуйованих кушугумців вже чекають два гуртожитки — у Хусті та селищі Нижні Ворота.
Це не просто тимчасові притулки. У гуртожитках зроблений капітальний ремонт, на кожному поверсі — обладнані кухні з технікою, пральні кімнати, окремі кімнати для родин, постіль, посуд. Проживання безкоштовне, без обмежень у часі. Наразі вони можуть прийняти близько 200 людей, і ще два гуртожитки готуються до відкриття.
Із понад 30 родин, евакуйованих із Кушугума за минулий тиждень, 16 вирішили їхати саме на Закарпаття.
Транзитний центр — «єдине вікно допомоги»
Усі евакуйовані проходять через транзитний центр у Запоріжжі, облаштований у будівлі колишнього геріатричного пансіонату. Тут організоване триразове харчування, медична, психологічна, юридична та гуманітарна допомога.
Тут працюють за принципом «єдиного вікна». Люди тут реєструються, отримують довідку ВПО, допомогу, поселення. За час роботи через центр пройшли понад 1500 людей. Кожен член евакуйованої родини має змогу отримати 10 800 гривень грошової допомоги від міжнародних партнерів.
Чи вистачить місць і що далі
Наразі в Запорізькій області функціонує 50 місць тимчасового проживання — понад 4000 ліжкомісць. Місць достатньо як у Запоріжжі, так і за межами області.
Влада визнає ще одну проблему: деякі люди, вже евакуйовані, повертаються в Кушугум, щоб оформити грошову допомогу. Це створює додаткові ризики, тому зараз опрацьовуються механізми дистанційного оформлення виплат — без повернення в небезпечні райони.
Важке рішення заради життя
Евакуація — це завжди біль. Навіть якщо замість ліжко-місця пропонують окрему кімнату. Навіть якщо є тепло, їжа й підтримка. Бо вдома залишаються стіни, спогади й життя, яке було «до».
Але сьогодні для сотень родин із Кушугума головне — інше: щоб діти більше не чули звуків війни. І заради цього рішення, хай і примусове, стає шансом на тишу, безпеку і майбутнє.
А мирне майбутнє обов’язково настане, сподіваємося, якнайшвидше. І кушугумці повернуться додому, і будуть реалізовувати Стратегію відновлення, яку було розроблено за підтримки ГО «Екосенс». Щиро віримо.
Інна Бахтіна
