Кейтеринг дозволяє організувати харчування дітей у підземних школах без облаштування повноцінного харчоблоку. Проте використання одноразового пластику та сумнівної інформації про його безпечність і відсутність інформації щодо його утилізації викликає серйозне занепокоєння. Детальніше в нашому розслідуванні.
Наприкінці 2024 року в запорізьких школах для учнів учнів 1–4 класів, які навчаються офлайн, ввели нову систему харчування — кейтеринг.
— Вся їжа готується поза шкільних стін, заморожується шоковим методом та доставляється до навчальних закладів, де її розігрівають та подають дітям. Меню — сезонні, розроблені на 4 тижня відповідно до норм постанови Кабінету міністрів зі змінами щодо меню Євгена Клопотенка та погоджені з Держпродспожислужбою, – писала тоді виконувачка обовʼязків Регіна Харченко в своєму Телеграм-каналі.
В 2025 році до кейтерингової системи доєднали також дошкільнят від 3 до 6(7) років та учнів 5–11(12) класів.
Вартість харчування за один прийом їжі на 2025 рік для учнів 1–4 класів склала 97 грн 88 коп. Для учнів 5–11(12) класів:
* 105 грн (від 11 до 14 років)
* 110 грн (від 14 до 15 років)
Щодо дошкільнят, то тут ділили за віком та часом перебування в закладі. Тож, групи до 6 годин:
* 3–4 роки — 107 грн
* 4–6 років — 110 грн
У групах з перебування 8 годин в закладі до обіду додається ще підвечірок, тому сума більша:
* 3–4 роки — 137 грн
* 4–6 років — 140 грн
За словами Регіни Харченко, в цю суму входить: приготування, транспортування, підігрів у школах, компенсація за комунальні послуги, оплата роботи людей. Частково вартість покриває бюджет міста, субвенція та Всесвітня продовольча програма ООН.
Хто забезпечує харчування
Всі закупівлі послуг з кейтерингу Департамент освіти та науки віддав одній фірмі — ТОВ «ДВ КОМПАНІ».
За 2024 підрядник отримав 15,9 млн грн, і 2025 рік — 64,7 млн грн, а в 2026 сума збільшилася вже до 222,7 млн грн. Це, скоріш за все, повʼязано з переводом на кейтеринг не тільки середніх класів, але і старших, а також дошкільнят, бо кількість закладів суттєво не змінилася — облуговується близько 130 навчальних закладів.
«ДВ КОМПАНІ» на ринку з 2020 року, в тендерах бере участь з 2021. Раніше постачала в навчальні заклади продукти харчування. Першим кейтеринговим замовленням стала закупівля від Департаменту освіти та науки. Далі фірма почала укладати договори також і з іншими закладами освіти Запоріжжя та області.
В аналітичній системі YouControl зазначено, що власниками фірми є Олексій Варяник та Ольга Шевченко. Обидва мешканця Запоріжжя. «ДВ КОМПАНІ» також зареєстрована в Запоріжжі. До серпня 2024 року в бенефіціарах також була присутня Ольга Шурига. Керівником фірми є Борис Воронцов.
Олексій Варяник має діючий ФОП з основним видом діяльності — Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. З 2016 по 2023 брав участь в тендерах, постачав продукти харчування. Ольга Шевченко з 2002 року по 2021 також мала ФОП і працювала у сфері права.
Чим та з чого годують
Як зазначала Регіна Харченко, меню розроблені на 4 тижні відповідно до норм постанови Кабінету міністрів, погодженні з Держпродспоживслужбою та на основі пропозицій від Євгена Клопотенка з деякими змінами.
Ми звернулися до батьків Запоріжжя, щоб дізнатися, яка їжа на вигляд, на смак, чи до вподоби вона дітям, та яке паковання використовують.
Перше меню складалося з макаронів з сиром, тушкованих овочів та омлету з овочами. Мама, яка поділилася фото та відео, відзначила, що насправді не все, що дають в школі, зʼїдає її донька, і не тільки вона, а й інші діти. Деякі ж позиції, на її думку, можна замінити на більш здорові і привабливі на вигляд.
— Тобто є меню, які діти їдять, але є позиції, які можна вдосконалити без збільшення витрат, просто змінюючи формат подачі. Я не знаю, як приймаються рішення щодо страв: чи вони аналізують чого зʼїдають більше, а чого менше. Якщо таке меню засновується на споживацькій поведінці, ну то тоді просто воно нам персонально не завжди підходить, а в цілому є ок. Але донька каже, що більшість дітей не їсть. І ще дають кефір, сік, чай.
Друга мама поділилася дещо іншим меню: пшенична каша з морквою, тушкована капуста з морквою та горошком, а також солодкі сирники. Вона зазначає, що на вид хоч виглядає і не дуже, але на смак добре.
Годують дітей з одноразового пакування: трисекційний посуд з окремою кришкою. Нам сфотографували та передали цей контейнер. Він має маркування PP5 та значок.
Всесвітня мережа каже, що маркування PP5 означає поліпропілен — це один із найбезпечніших видів пластику, що використовується для контейнерів, харчової упаковки, кришок, іграшок та медичних виробів. Він термостійкий, витримує нагрівання до 130 градусів, придатний для багаторазового використання, розігріву в мікрохвильовці та підлягає вторинній переробці.
Однак чи так це насправді, розбираємося далі
Безпечно чи все таки не дуже
Максим Сорока, експерт ГО «Екосенс» та науковий керівник лабораторії «Довкола», пояснює, що основна проблема використання одноразового посуду з полімерних матеріалів в тому, що будь-які полімерні матеріали мають санітарні ризики, на відміну від скла чи порцеляни — стабільних хімічно-інертних матеріалів, до яких ми з вами звикли.
— У всемережі ми можемо знайти різні рекомендації щодо того, які полімерні матеріали можна використовувати для виробництва одноразових контейнерів. Однак одноразовий посуд, що виготовлений із одного й того самого полімеру, може бути як придатним, так і непридатним для розігрівання, наприклад, в мікрохвильових печах. Із санітарно-екологічної точки зору важлива якість полімерної сировини та технологія виготовлення одноразових контейнерів. Саме тому, у світовій практиці на такий полімерний посуд наносять не тільки маркування про типу полімеру, а також додаткове маркування. Наприклад: «Безпечно для контакту із харчовими продуктами», «Дозволено розігрівати в мікрохвильових печах», «Дозволено для багаторазового використання» тощо. в Україні спеціальні вимоги безпеки до пластикових матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами, врегульовані Наказом МОЗ України 2104.
Звернувшись до бібліотеки Pubmed, Національного інституту охорони здоров’я Асоціації охорони здоров’я США, ми можемо знайти велику кількість досліджень, що стосується усіх видів пластику, зазначає Сорока. А також досліджень, що стосуються використання посуду з пластику в мікрохвильовках.
— Мікрохвильові печі, на відміну від розігрівання пароконвектоматом в режимі термостата, де підтримується певна температуру, працюють по-іншому. В камері мікрохвильовки в фокусній точці магнетрон створює електромагнітний резонанс і молекули води, які містяться в їжі, починають дуже активно вібрувати і через силу тертя відбувається нагрів. Під час такого розігрівання утворюються локальні зони з дуже високою температурою у понад сто градусів по Цельсію.
Експерт зазначає, що будь-які полімери руйнуються під час термічного впливу. І руйнуючись, утворюються різноманітні полімерні уламки, різні супутні леткі органічні речовини, що потрапляють в повітря або в їжу, з якими контактують. Наприклад, у суп чи соус, який контактує із стінками полімерного контейнера.
Зазвичай, випробування безпечності та придатності харчових полімерних матеріалів виконують для декількох контрольних точок нагрівання: 25…30, 40…50, 70, 100 та 120 градусів по Цельсію.
Перша контрольна точка (25 градусів) — це випробування полімерної тари для продуктів, що не розігріваються. Наприклад, сендвічів або бутербродів.
— Здебільшого всі види так званого «харчового пластику» проходять санітарну перевірку у першій контрольній точці, тому що полімер при цій температурі не виділяє токсичних та небезпечних сполук. Маю застерегти, що є такі пластики, що навіть при 25 градусів по Цельсію виділяють небезпечні речовини. Саме тому вироби з пластичної маси, призначеної для їжі, приходять додаткові санітарні випробування та мають спеціальне маркування. Наявність маркування про тип пластику, з якого пластику це зроблено, насправді ні про що не говорить. Детальну інформацію ми можемо дізнатися із результатів санітарних випробувань та санітарної експертизи (санітарного паспорту) на цей вид та партію полімерного контейнеру.
Друга контрольна точка (40….50 градусів) — це випробування полімерної тари для гарячої їжі, яку заливають у контейнер перед роздачею споживачу.
Третя контрольна точка (70 градусів) — це випробування полімерної тари для заливки або короткострокового зберігання готових гарячих продуктів продуктів. Цю температуру обирають з того розрахунку, що від місця виготовлення до споживача їжа має доїхати гарячою. Санітарні випробування на цій контрольній точці «провалюють» більшість неякісного пластику, зазначає експерт.
Четверта контрольна точка (100 градусів) — це випробування полімерної тари при температурі точки кипіння. Санітарні випробування за цієї температури вказують на безпечність контакту пластику із дуже гарячими харчовими продуктами. Наприклад, окріп під час заварювання чаю.
Остання контрольна точка (120 градусів) — це випробування полімерної тари при температурі, що може утворюватися локально (у фокусних точках) під час розігрівання у мікрохвильових печах. На жаль, в Україні спеціальні вимоги до безпечності «харчового пластику» взагалі не передбачають випробування при 120 градусів по Цельсію.
— Якщо ми говоримо, наприклад, про поліпропілен, який має у нас код 05, то саме при великих температурах можуть утворюватися, наприклад, фталати, бісфенол та нонілфенол. Є підтверджені факти (наприклад, дослідження температурно-залежного вивільнення хімічних речовин, що руйнують ендокринну функцію, з поліпропіленових та полістирольних контейнерів), що при розігріваннях до високих температур відбувається міграція фталатів. Хоч кажуть, що PP05 це є найбільш безпечним видом пластику для контакту з харчовими продуктами, поліпропіленова тара теж утворює фталати на високих температурах у локальних зонах.
Експерт акцентує, що жоден пластик насправді не є інертним і особливо не є інертним в умовах розігріву в мікрохвильових печах. В США, Канаді, Великобританії, де також працює схема кейтерингу, бо вона все ж є економічно доцільною, для розігріву їжі не використовують мікрохвильовки. Там користуються пароконвектомати, які здатні підтримувати функцію термостат на 40 градусів Цельсія.
Окреме питання також стосується і санітарних паспортів.
— Постачальник має разом з кожною партією надати документи, які підтверджують безпечність пакування та відповідність спеціальним вимогам згідно Наказу МОЗ України № 2104 Це важливий аспект. Так як із поліпропілену виробляють тару, яка призначена як для гарячих, так і для виключно для холодних продуктів. І не факт, що поліпропіленова тара пройшла тестування на міграцію токсичних сполук під час «гарячої заливки» та те, що їжу у цій тарі дозволяється розігрівати в мікрохвильових печах. Ці особливості мають бути прямо прописані у відповідних висновках державної санітарно-епідеміологічної експертизи та декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності одноразового паковання з відповідним маркуванням, — каже Максим Сорока.
Сортування, переробка, утилізація та як це працює
Ще одна проблема одноразового паковання в тому, що воно одноразове. Тож як сортувати, перероблювати та утилізувати такі судочки, ми вирішили запитати у членкині правління громадської організації ZeroWasteZP, Лізи Іванової.
Ліза пояснює, що такий пластик PP переробці піддається, але не весь:
— Найчастіше роблять нові гранули і потім відправляють на підприємства, які виготовляють щось з поліпропілену. Спосіб життя всіх пластиків він приблизно схожий. У РР, як і у інших пластиків, наприклад, LDPE, є така особливість, що різні вироби, хоч це один і той самий матеріал, але вони мають різні фізичні властивості. Тобто PP — це може бути і пластиковий ящик для зберігання овочів, а може бути і прозорі судочки. І всі категорії дуже рідко виробляють всі разом. Найчастіше приймають твердий PP — це ящики або хоча б тверді контейнери. Оцей PP, який стаканчики і, тим паче, щось схоже на пакетики, то взагалі дуже рідко переробляють.
Колись ZeroWasteZP приймали поліпропілен у вигляді стаканчиків і сподівались, що запорізький завод «Полімер« забере їх на переробку. Однак виявилося, що таке їм не підходить.
— В Запоріжжі я, на жаль, не знаю, де можна здати РР. Однак приймають в Одесі, Луцьку, організація «Україна без сміття« теж приймає. В Луцьку на підприємстві, яке якраз виробляє кухонний посуд пластиковий і ящики для овочів, ми питали, чому вони не приймають від побутових споживачів, то сказали, що їм потрібна вже якісна сировина. Ті ж самі стаканчики не підходять для виготовлення таких ящиків, бо це впливає на якість товару.
Ми показали Лізі одноразові контейнери, з яких годують в закладах освіти Запоріжжя дітей. За її словами, такий посуд, скоріш за все, не переробляють:
— Наскільки мені відомо, не приймають в широкому загалі. Хіба що десь в Україні є невеликі ініціативи. Більшість пластику виготовляється непридатним до переробки — дешевий, тонкий і потребує більше витрат на переробку, ніж виготовити теж саме з нової сировини. Я розумію, що для використання купувати такі товари людям зручно, проте найкраще, що можна зробити — шукати альтернативи.
Чи є документи та куди ж діваються контейнери
Щоб дізнатися, а чи є ці документи, які підтверджують безпечність паковання, ми звернулися до замовника — Департаменту освіти та науки Запорізької міської ради.
Департамент надіслав пакет документів, який був наданий переможцем тендеру — «ДВ КОМПАНІ«. Як виявилося виробником паковання є ТОВ «Андрекс« з міста Суми. Серед них нас зацікавив висновок санітарно-епідеміологічної експертизи саме на одноразовий посуд, який і використовується в школах.
Ми попросили експерта Максима Сороку переглянути ці документи та прокоментувати, наскільки вони підтверджують якість та безпечність паковання. Перше, що помітив експерт — у висновку науково-санітарно-епідеміологічної експертизи на відповідність санітарному законодавству не вказано згідно якого законодавства, якого порядку, це все перевірялося.
— З грудня 2023 року наказом МОЗ вже затверджені спеціальні вимоги до пластикових матеріалів та предметів, які вже більш-менш врегульовані з європейськими стандартами. І в самому наказі сказано, що всі вироби з пластикових матеріалів та предметів, призначені для контакту з харчовими продуктами, які вироблені до набрання чинності цим наказом, можуть перебувати в обігу до закінчення строку терміну їх придатності. Висновок (від департаменту — прим. авт) же наданий в листопаді того ж року і може використовуватися для продукції, яка була вироблена до затвердження наказу. Це означає, що в Сумах, де воно вироблено, є якийсь склад, де цієї тари на багато років вперед? Якщо ж це було вироблено минулого року, то мав бути новий висновок.
Сорока також зазначає, що у висновку посилаються на інструкцію 1971 року. Так, вона досі є в реєстрі нормативних документів і досі є чинною, але діє зараз інша інструкція від 1987 року.
— Важливий момент, що в цьому висновку і в інструкції, на яку вони посилаються, ніде не сказано про розігрівання. Тара дійсно перевіряється на можливість розміщення і зберігання гарячої їжі (яка поступово остагає) проте нічого не сказано про розігрівання, а тим паче про розігрівання в мікрохвильовках. В додатку до наказу МОЗ є спеціальна примітка про заливку гарячим. Але залити гарячим, щоб воно остигало, і розігріти в мікрохвильовці — це не одне і те ж саме.
Ще один важливий момент, що у висновку вказано, що має бути обовʼязкова етикетка та інструкція з використання. Також, важливо споживачу інжентифікувати як виробника, так і номер партії та датувиробництва. Проте на пакованні (див. на фото) ми не можемо зробити висновок ні про номер партії, ні про дату виробництва ні про виробника. Тож тут виникає питання, а де хоч якісь маркування про те, що це паковання саме від того виробника, висновок якого департамент надав.
— Щодо позначень, то ми з фотографій бачимо: немає жодних позначок виробника, дати та партії виробництва,є позначка “виготовлено з поліпропілену”, є позначка “для гарячих продуктів”, але не для розігрівання. Взагалі-то у нас ці знаки не врегульовані, але здебільшого виробники використовують цей знак (знак з хвилями — прим. авт), що посуд призначений для гарячих продуктів: можна насипати, наливати гарячі, але не розігрівати в мікрохвильовій печі, — каже експерт.
Також окремо ми запитали у департаменту щодо збору, сортування та утилізації паковання. Нас цікавило, чи проводиться сортування на харчові та нехарчові відходи і чи утилізуються пластикові контейнери з-під їжі та в який спосіб.
Однак у відповідь отримали тільки те, що виконавець зобов’язаний:
— Відшкодовувати вартість спожитої електричної енергії та комунальних послуг на підставі наданих Замовником (або його представниками) рахунків. Відшкодовувати Замовнику вартість вивезення твердих побутових відходів у місяць (з розрахунку кількості робочих (навчальних) днів) з кожного закладу освіти за цінами, що діють на дату вивезення відходів, на підставі наданих Замовником (або його представниками) рахунків.
Однак інформації, яку ми запитували, департамент не надав.
Ми також намагалися звʼязатися з «ДВ КОМПАНІ« , однак телефон взяла операторка, яка пообіцяла передати наші контакти керівництву, щоб вони передзвонили. Телефонного дзвінка ми чекаємо і досі.
Що маємо у підсумку
Кейтерингова система харчування — це зручний та економічно доцільний спосіб годування дітей під час навчання, а особливо зараз, коли діти навчаються в підземних школах. Кейтеринг не потребує окремого харчового блоку в школі, окремої команди кухарів тощо. Тільки засіб для розігріву та місце для обіду.
Однак, як бачимо, ця система має і свої мінуси: сумнівна якість пластикових контейнерів, використання мікрохвильових печей, збільшення пластикових відходів.
Експерти зазначають: щоб використовувати пластикові контейнери для зберігання їжі, а, тим паче, розігрівати їх в мікрохвильовках, треба бути впевненим, що якісь пластику відповідає санітарним нормам та пройшла всі можливі випробування температурою.
Висновок науково-санітарно-епідеміологічної експертизи на відповідність санітарному законодавству не дав чітких відповідей. І чи дійсно це саме це паковання, перевірити неможливо, бо виробник, номер партії та дата виробництва на ньому не зазначена.
Щодо відходів, то вірогідність, що ці контейнери все ж таки відправляють на переробку, мала. Бо ні департамент, ні підрядник на ці питання нам відповіді не надав.
Тож використання кейтерингу для шкільного харчування — це додаткове щоденне засмічення запорізького, і так вже переповненого, полігону та навантаження на довкілля, бо пластикові вироби, як ми знаємо, розкладаються декілька століть.
Тож судочок, з якого дитина поїла один раз сьогодні, побачить її дітей, онуків, правнуків, праправнуків і так ще декілька поколінь.
Чи можна покращити ситуацію? Так. Наприклад, замість мікрохвильових печей встановити пароконвектомати, які здатні підтримувати постійну температуру. А замість пластикових одноразових судочків використовувати альтернативу. Наприклад, доставляти їжу в багаторазових контейнерах і вже на місці розкладати дітям в їхню багаторазову тару. Тим паче, як нам сказали батьки, діти цю їжу в школі часто і не їдять, а носять додому.
Крім того, самі батьки можуть поцікавитися у шкіл, а з чого саме їдять їхні діти і чи безпечне воно. Тим паче, що мають на це повне право.
Тож рішення є. Було б бажання.
Авторка матеріалу — Катерина Рождественська
