Процеси відбудови та щоденного раннього відновлення обов’язково мають відбуватися за участі вразливих груп. Щоб навчити представників громадських організацій та ОСББ якісному їх залученню, ГО «Екосенс» провела тренінг «Як гідно взаємодіяти з ветеранами, військовослужбовцями і їхніми родинами».
Сьогодні в Запоріжжі зареєстровано біля 75 000 ветеранів і ветеранок. У місті тисячі чинних військовослужбовців, людей після поранення, членів їхніх родин, а ще сотні родин загиблих, зниклих безвісти та полонених. Ці люди нерідко стикаються із стигматизацією, надмірною героїзацією, жалістю або тиском і перебувають у стані соціальної ізоляції, відповідно не включені в розвиток своїх громад.
«Ми запланували в рамках проєкту інтеграційні заходи (воркшопи, толоки, урбан-майстерні) із зеленого відновлення громадського простору Запоріжжя для населення і плануємо залучати представників вразливих груп (зокрема, ветеранів і членів їх родин, ВПО, осіб з інвалідністю) нарівні з старожилами, що надасть мешканцям досвід успішної громадської участі, – розповідає голова ГО «Екосенс», керівниця проєкту Тетяна Жавжарова. – Тож першим заходом проєкту став саме тренінг із гідної, етичної та безпечної взаємодії з ветеранами, військовослужбовцями і їхніми родинами».
Учасниками стали 25 представників громадських організацій та медіа, керівники ОСББ, які безпосередньо працюють з населенням і відповідають за практичні дії з відновлення чи відбудови міст.
Метою тренінгу, який проводила психологиня, менеджерка БО “БФ “ЗАПОРІЗЬКЕ СЕРЦЕ» Ганна Стогній, була відпрацювання навичок гідної, етичної та безпечної взаємодії з чинними військовослужбовцями, ветеранами, ветеранками та їхніми родинами.
«Людина — перед статусом. Ветеран — не кейс. Чинний військовослужбовець — не набір стереотипів. Родина — не фон. Якісна допомога починається з безпечного контакту, поваги до вибору людини та зрозумілого наступного кроку», – підкреслила головну думку тренінгу психологиня.
Під час навчальних блоків учасники та учасниці опрацювали ключові аспекти етичної комунікації, необхідні для повсякденної роботи у громаді.
Окрему увагу приділили тому, чому небезпечно зводити військовий або ветеранський досвід лише до ПТСР, агресії чи, навпаки, надмірної героїзації. Кожен досвід є унікальним, а узагальнення та чіпляння ярликів лише створюють бар’єри. Наголошувалося, що потреби людини неможливо визначити лише за статусом або зовнішнім виглядом.
Практична частина була присвячена базовим принципам контакту: повазі до вибору, передбачуваності дій, дотриманню меж компетенції та активному слуханню. Розглянули типові помилкові фрази, які можуть викликати відторгнення чи ретравматизацію, шукали правильні формулювання.
Наприклад, замість “Я вас повністю розумію” – краще сказати “Я не можу повністю знати ваш досвід, але готовий/готова вислухати те, що ви вважаєте важливим”. Замість “Не хвилюйтеся” – “Я бачу, що ситуація напружена. Давайте розберемо її по кроках”.
Учасники детально опрацювали алгоритм першого контакту: як чітко пояснювати межі своїх можливостей і пропонувати вибір, як реагувати на мовчання, недовіру, резкість або емоційне напруження.
Особливо щемливим був блок щодо етики спілкування з партнерами, дітьми та батьками військовослужбовців. Детально розглянули явище невизначеної втрати та правила комунікації з родинами загиблих, полонених і зниклих безвісти, де ключовими є чутливість, відсутність знецінення та повага до приватного горя.
Учасниці і учасники вчилися розрізняти звичайний емоційний дискомфорт, сильний стрес і ситуації безпосередньої небезпеки, опановуючи техніки безпечної деескалації.
Також оцінили практичні вимоги до організації простору: забезпечення приватності, доступності, дотримання правил фотозйомки лише за згодою та захист персональних даних.
За підсумками тренінгу учасники і учасниці навчилися:
- використовувати мову без жалості, пафосу, стигми та необґрунтованих припущень щодо військового або ветеранського досвіду;
- проводити перший контакт із чинним військовослужбовцем, ветераном, ветеранкою або членом родини у випадках недовіри, мовчання чи емоційного напруження;
- поважати конфіденційність, межі, темп і право людини не розповідати про бойовий досвід, поранення чи втрати;
- етично взаємодіяти з членами родин, зокрема з родинами загиблих, зниклих безвісти та полонених;
- розпізнавати ситуації, у яких потрібна передача справи психологу, медику чи екстреним службам;
- оцінювати власний простір і процеси взаємодії з погляду безпеки, доступності та гідності.
Отримані знання та відпрацьовані навички стануть основою для подальших практичних заходів проєкту. Завдяки підготовці лідерів ОСББ та громадських організацій, подальші воркшопи, толоки та урбан-майстерні з озеленення Запоріжжя проходитимуть у безпечному та прийнятному середовищі. Це дозволить якісно та безбар’єрно залучати ветеранів, людей з інвалідністю та ВПО до зеленого відновлення міста, забезпечуючи справжній інклюзивний підхід на практиці.
