Що нас тримає у складні часи? У кожного свій вогонь усередині, але багатьох людей об’єднують речі духовні. Про духовність, стійкість і їхнє значення для кожного з нас і для громади загалом говорили учасники «Діалогів про сенси Запоріжжя», організованих ГО Екосенс та Радою відновлення Запоріжжя.
«На мою думку, цінності неможливо нав’язати, їх неможливо взяти десь і скопіювати, вони опрацьовуються і народжуються всередині в кожній громаді. Цінності можуть бути різними: спільні – людські цінності, а є цінності, які притаманні певній політичній нації, певному локальному формуванню людей», – сказав Денис Васильєв, керівник ГО «Центр розвитку бізнес-технологій та культури».
Про те, що тримає людей на війні, розповів військовий капелан отець Степан: «Я скажу про військових: на війні їх тримають три умови. Патріотизм – перше, другий пункт – матеріальні блага, третя – примусова мобілізація. У людини має бути свій інтерес: націоналізм, грошове забезпечення. Але людина має розуміти, заради якого майбутнього вона виконує свій обов’язок». Він додав, що військові хочуть, щоб їх чули: «Ми – військові – хочемо, щоб до нас прислухалися, а на сьогодні комунікація лише з однієї сторони».
Отець Олександр із Мелітополя, депортований загарбниками священник УГКЦ, розповів про життя в окупації: «У Мелітополі ми входили в окупацію з загостреним почуттям свідомості української. Кожен із нас розумів, що від мене залежить багато чого». Він згадав, як на початку люди вірили, що можуть змінити ситуацію: «Ми думали, що ми як на Майдані: вийшли люди, сказали: “Нам не треба союз із Росією, не треба ніяких цих економічних зон. Нам треба євроінтеграція, ми хочемо бути незалежними”. Ми щиро вірили, що вони (окупанти, – ред.) підуть». Але ситуація змінювалася під впливом пропаганди: «Коли діти пішли в перший клас, один наш хлопчик, який перед цим співав “Батько наш Бандера” та “Ой у лузі червона калина”, мене питає: “Ти, Сашко, за Україну?”».
Отець Олександр має відповідь, що є ключем до стійкості: «Питання стійкості для мене – це любов. І от це питання не просто патріотизму, а конкретно любові: до краю, до своїх батьків, до своєї землі. Усвідомлення, що це Бог мені дав як дар. Воно коштує багато».
Про духовність у післявоєнній Україні говорить військовий капелан Андрій Ярмохін: «Справжню цінність людині може вкласти тільки той, хто її розуміє. Ми приходимо до головної цінності – до Творця, який створив людину, який знає кожну людину, який має план для кожної людини, покликання для кожної людини». Він вважає, що без духовного джерела людина втрачає себе: «Якщо ми не прийдемо до джерела (хто я як людина, хто я як чоловік, батько, хто я як громадянин), то правда про наші цінності – родини, суспільства, єдності як нації – легко може бути спотворена ворогом і замінена на його версію».
Отець-диякон Маркіян Буняк додає, що духовність стає природною відповіддю на пережите: «Через велику кількість смертей люди починають шукати відповіді на питання про існування вищих сил чи Творця, які б могли їх оберігати. Це природно породжує запит на духовність і цінності, навіть якщо люди не завжди прямо про це говорять».
Цінності й духовність стають тією основою, яка об’єднує, дає сили й допомагає знайти відповіді. Як сказав отець Олександр: «Це те, що дає сили і ресурсу пройти далі, впасти 100 разів і піднятися 101 раз».
Матеріал створено в рамках проєкту «Підвищення стійкості Запоріжжя через Раду відновлення як інструмент залучення і координації ОГС і ОМС місцевого, регіонального та національного рівнів», який реалізується ГО «Екосенс» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
