Без централізованого водопостачання лишаються цілі райони у Запорізькій та Луганській, Маріупольській, Херсонській, Миколаївській областях. Це пряма загроза життю та здоров’ю понад мільйонів людей. Як вирішити цю проблему?
Вода як зброя масового ураження
Існує відомий афоризм: «Позбав населення води – і через 3 дні бери місто голими руками». Так і чинять російські терористи уже рік.
Будь-який військовий конфлікт ускладнює доступ до води. Тож і сьогодні забезпечення водою – питання критичне для виживання українців. «Під час війни вода стає зброєю. Класичний приклад – підрив греблі ДніпроГЕСу для відрізання військ та руйнування міста під час Другої світової. Під час війни ворог руйнує інфраструктуру водопостачання для впокорення та деморалізації населення. Це на собі відчув Чернігів (тоді населення брало воду з річки Десни), Миколаїв (після руйнування станції водооочистки у водогін стали подавати хоча би технічну воду з Бугу), та Маріуполь – там спроби повернути водопостачання не вдалися, що ускладнило оборону міста та життя населення», – аналізує Сергій Зелінський, професор Кропивницького університету.
У Маріуполі люди гинули без води і намагалися дістати воду з радіаторів… У Миколаєві, брали воду з моря. У Херсоні – набирали прямо з Набарежної. Але проблему браку води в Україні зараз відчувають мільйони людей на прифронтових територіях. Так, після обстрілу Попаснянського водоканалу, в минулому місяці припинено водопостачання в Попасній, Золотому, Гірському, Первомайську, Кадієвці, Алчевську, Хрустальному, Антрациті, а також в селищах Тошківка, Чехірове, Лоскутівка, Підлісне, Вовчеярівка, Малорязанцеве, Лисичанське. Всього близько 1 млн населення майже рік без централізованого водопостачання.
Майже рік проблемне водопостачання у Запорізькій області: в місті Гуляйполе, частині міста Пологи та прилеглих сільських населених пунктах Пологівського району, смт Степногірськ та прилеглих сільських населених пунктах Василівського району.
Десь воду завозять, хоча рідко, заважаючи на проблеми з пальним та обстріли. На лінії фронту ж люди страждають від спраги. Відновлення центральної подачі води буде можливе лише після припинення бойових дій.
«Нам воду не довозять. Постійні обстріли, – каже голова Оріхівської міської ТГ Анатолій Хворостянов. – Відсутність води у людей – це вкрай важлива для нас проблема. Електрики на насосних станціях немає, відремонувати нема можливості, бо постійно прилітає, тож із 17 артезіанських скважин працює лише одна міська і дві локальні. Будемо вдячні за будь-яку допомогу».
«Велика частина Запорізької області лишилася без централізованого водопостачання. І це не лише ті міста і села, про які розповідають у новинах. Є ще Вільнянська, Михайлівська, Павлівська громади, які не перебувають на лінії зіткнення, але теж постраждали. В колодязях у них погана вода, гірка і непридатна для пиття, бо містить забагато сульфатів. Раніше воду їм завозили. Але через війну, у прифронтові села водовозки не доїжджають рідко», – каже запорізька активістка спілки «Екокоаліція Запоріжжя» Тетяна Ярмохіна.
«Зараз ми розуміємо, що територіальні громади не готові самотужки вирішувати задачу питного водопостачання у надзвичайних умовах війни. Тому потрібно об’єднувати зусилля та шукати індивідуальні мобільні та універсальні рішення очищення води місцевих джерел у громадах. Готовність до автономного питного водопостачання – це новий стратегічний виклик для всіх, хто дбає про розвиток та добробут громад на лінії розмежування та територіях у зоні ризику активних воєнних дій», – підсумовує Максим Сорока, експерт з екологічної безпеки та координатор мережі «Довкола».
Колодязі – не вихід
Послугами централізованого водопостачання до війни в Україні не було охоплено 70% сіл, 10% селищ, 1% міст. Отримували питну воду за графіком або використовували привізну воду 270 тисяч споживачів у 9 областях України.
Здавалось би, в чому проблема, адже є колодязі. Однак, у містах давно звикли до централізованого водопостачання, а в селах до привозної води. Адже Схід і Південь України належать до безводної степової зони, де завжди було мало річок, джерел і колодязів. Та і води в них забруднені видобувною промисловістю, агропідприємствами та має високий природний вміст солей та антропогенного забруднення.
За даними паспорту Запорізької області, близько 79% запасів підземних вод області за фізико-хімічними показниками (вмісту заліза, марганцю, загальної мінералізації та жорсткістю) не відповідає вимогам Державних санітарних норм і правил. Це більшість населених пунктів Бердянського, Василівського, Гуляйпільського, Мелітопільського, Михайлівського, Пологівського, Приазовського районів. Там, де залишилися колодязі, вода не відповідає гігієнічним нормативам по органолептичним властивостям і санітарно-хімічним показникам (мінералізація, підвищені концентрації заліза, марганцю).
«На жаль, немає готових мобільних та цілком автономних технічних рішень очищення колодязної води від підвищеної мінералізації (солей), без застосування дорогих систем зворотнього осмосу, які потребують електропостачання, якгої теж на лінії зіткнення часто немає. І бензину для бензогенераторів – обмаль», – зазначає Максим Сорока.
Де є артезіанські свердловини, вода глибоко, потрібно качати насосом – який працює на електриці або бензині, яких теж часто немає.
«Південь і Схід України через зміну клімату і так потерпає від посухи, – зазначає Зелінський. – А через нищення інфраструктури водозабезпечення та меліорації, ситуація із забезпеченням людей якісною водою та забезпеченням поливу стала критичною».
Термінові рішення
МНС намагається возити воду – але далеко не всюди це можливо. Заважають обстріли та відсутність пального на прифронтових територіях. З цих же причин Гідромет припинив вести моніторинг якості води у Східному регіоні. Адже Лабораторія знаходилася у м. Слов’янську, де нині ведуться активні бойові дії.
Проєкт «Чисте повітря для України», який активно працював у Запорізькій та Луганській областях, під час війни зайнявся пошуком сталих рішень для забезпечення сіл більш-менш якісною водою. Експерт з екологічної безпеки Максим Сорока проаналізував різні типи коагулянтів, представлених на ринку, та технічних рішень для очищення води. Вибравши кращі варіанти, представники проєкту за підтримки Фонду імені Г. Бьолля закупили спеціальні фільтри та системи індивідуального очищення води та відправили до міста Слов’янська та сіл Бердянського та Приазовського району, які окуповані і де бракує води.
«Цей фільтр очищує від бактеріального забруднення, ПАВ, кольорових, добре підходить для очищення води з озер, річок, ставків, дощової води. Правда, сульфатність і лужність не прибирають – але як швидке рішення для забезпеченння водою добре», – зазначає Тетяна Ярмохіна, яка є гідробіологом.
Воду, яку привезли машиною, теж не можна вважати безпечною. Максим Сорока рекомендує цю воду доочищувати мембранними фільтрами або хоча би дезинфікувати: додавши 1 ст.л. «Білизни» на літр води. «Вугільний фільтр чи таблетки активованого вугілля бактерії не знищують!» – підкреслює експерт.
В ідеалі, кожну прифронтову громаду під час війни потрібно було би забезпечити мобільними станціями очищення води. Однак у держави та місцевих бюджетів до цього не доходять гроші. Виручають громадські організації та благодійні фонди, які залучають міжнародну допомогу.
Так, ГО Екодія отримала три такі станції очищення води – та передала у Торецьк та Миколаїв. Кожна станція очищає до 1500 л/год на добу – цього достатньо для мінімальних базових потреб 30 тисяч людей. Пристрої працюють на електриці та автономно на бензині, тож допоможуть у різних ситуаціях.
Діяти має держава!
Ще до війни громади та представники органів місцевого самоврядування очікували прийняття Закону №5723 «Про Загальнодержавну цільову соціальну програму «Питна вода України» на 2022-2026 роки». Адже дія попередньої програми «Питна вода України» на 2011-2020 роки закінчилась у 2020 році, при цьому вона була профінансована лише на 13%.
Відповідний законопроєкт розробив Мінрегіон та схвалив Кабмін ще в червні 2021 року. Законопроєкт пройшов усі читання та був прийнятий ВРУ – і за 2 дні до війни був відправлений на підпис президенту – де і завис!
Потрібна комплексна реалізація державної політики у сфері питної води та питного водопостачання, у тому числі із залученням коштів державного та місцевих бюджетів – із врахуванням нових викликів і проблем, які привнесла війна.
Зелінський як експерт з державного управління рекомендує владі міст: «У прифронтових містах, де є великий ризик нанесення ракетних ударів для руйнування водопостачання, потрібно будувати підземні сховища води, великі басейни, де будуть зберігатися стратегічні запаси води з розрахунку на 10 днів. Потрібно бурити артезіанські колодязі у глибокі водоносні пласти. Встановлювати запасні бензогенератори для роботи насосів».
На думку експерта, все це знадобиться і після війни, тому що зміна клімату та висихання річок, джерел, робить питання забезпечення питною водою №1 у порядку денному.
Тож народним депутатам слід звернути увагу на необхідність врахування особливостей водопостачання під час воєнних дій та внести відповідні зміни до Закону №5723.
А місцева влада та депутати мають знайти фінансування чи звернутися до міжнародних донорів та інституцій за гуманітарною допомогою для забезпечення громад на прифронтових територіях мобільними та локальними установками очищення води. А поки що забезпечити громади універсальними засобами хімічного знезараження води (наприклад «таблетований хлор», активоване вугілля, тощо). Та разом із державними службами надзвичайних ситуацій, МОЗ надати рекомендації територіальним громадам щодо можливостей отримання питної води з різних джерел.
Якщо поруч є природне джерело, річка чи озеро – варто дізнатися про способи очищення води в домашніх умовах. Відеозапис вебінару>>
Презентація>> 2 Екосенс_Презентація Сорока
