Анастасія Перепелиця – переселенка з Донецька з 2014 року, координаторка проєктів БФ «Посмішка ЮА», у 2023 році очолила обласну Раду з питань ВПО. В інтерв’ю для Vidnova.info вона поділилася своїм баченням відновлення Запоріжжя, наголосивши на необхідності створення сучасного міста з новою візією.
– Якою ви бачите концепцію відновлення Запоріжжя?
– Я дуже скептично ставлюся до взагалі будь-яких історій з відновленням. Я виїхала в 2014 році з Донецька, і на жаль, поки що Донецька область не відновилася. Ми працюємо тут і зараз, і бачимо багато людей, які розгублені, не впевнені. Ми не розуміємо зараз в повній мірі з якої точки нам доведеться відновлюватися. Я не знаю, наскільки доречно зараз вкладатися у відновлення саме прифронтових територій. Але я повністю згодна, що ми зараз маємо дати новий концепт і візію, яким буде місто після завершення війни. Запоріжжя має бути дуже сучасним, перебудуватися і відходити від орієнтиації виключно на важкі галузі промисловості, розвивати науку, освіту, культуру, малий та середній бізнес.
Згодна, що вже зараз треба дбати про відновлення здоров’я людей та збереження довкілля. Звісно ж, вже зараз треба сприяти інтеграції ВПО, економічній стабільності, тому що якщо все це кинути і чекати кінця війни, то місто може впасти в занепад. І я думаю, що вже зараз візіонери можуть над цім працювати.
– Чого ви очікуєте від візії Запоріжжя-2030?
– Відповіді на питання: чому я маю залишитися в Запоріжжі? Чому я маю повернутися до Запоріжжя? Чому варто жити саме в Запоріжжі? І от відповідь на ці питання і має стати основою концепції відновлення. Ця концепція, на мою думку, має бути не стільки для людей, які тут залишилися, бо вони вже залишилися, скільки для тих хто поїхав, для молоді, головне, щоб вони не поїхали.
– Як ви вважаєте, чи змінилося щось щодо належного врядування за 10 років вашого перебування в Запоріжжі?
– Так виходить, що все дуже залежить від персоналій. А так не має бути. Тобто все залежить від того, яка влада, які особистості її представляють, хто є у керма. Це свідчить про несталі інституції і системи локальної демократії. У нас взагалі, якщо брати місто, область, дуже плинна влада. Коли змінюються лідери, змінюються люди в усій системі, і існують ризики втрат в інституційній пам’яті, безперервності та послідовності процесів. В таких випадках ми трохи гальмуємо, поки нові люди адаптуються.
Загалом відчуваю, що Запоріжжя чекає лідера, для якого розвиток міста був би реальною цінністю, в якого життя пов’язане з містом – як теперішнє, так і майбутнє.
– А чи розвинуте в Запоріжжі громадянське суспільство?
– Громадянське суспільство у нас часто роз’єднане. Є різні групи, хто з ким і проти кого. Є певна конкуренція за вплив, за підтримку, але це не має бути притаманно для розвиненого громадянського суспільства. Тому що сила громадянського суспільства саме в єдності, це не виключає певної дискусії, але демократичні цінності об’єднуюють. Роботи дуже багато, для всіх, на роки, кожна громадська організація чи фонд може зайняти свою нішу. Ми маємо підтримувати одне одного, коли мова йде про права людини, свободи та демократію, незважаючи ні на що.
– У 2014-2015 роках було дуже багато організацій, які підтримували внутрішньо переміщених осіб. Що змінилося з того часу?
– У 2014-2015 роках дійсно було багато організацій, які підтримували внутрішньо переміщених осіб. І був перший етап, коли була певна боротьба за лідерство. Але згодом приходило розуміння, що тільки разом ми можемо дійсно впливати і бути єдиним фронтом. І починалися коаліції, починалися ради, в тому числі і Рада ВПО. Я думаю, що вона створилася і склалася через те, що громадянське суспільство було готове виступати професійним партнером місцевої влади, і місцева влада, звичайно, потребувала підтримки з боку професійної громадськості.
Коли ми вимагаємо чогось від влади, ми маємо вміти це аргументувати, знати, як це робиться, вимагати те, що може робити влада на тому рівні, до якого ми звертаємося. Вміти подати документи, вміти відстоювати своє бачення, використовувати ті інструменти, які наявні. Тому що чиновники – це люди, і чиновники обмежені своїми повноваженнями, тобто вони не можуть вийти за межі цих повноважень. І наскільки ми, як громадянське суспільство, знаємо ці межі, настільки ефективним може бути наш вплив і адвокація. Коли чиновник бачить людину професійну, яка розуміється на тій темі, з якою вона приходить, показує зацікавленість, готовність зробити внесок у вирішення певного питання, не просто покричати, що все не так, – то тоді й чиновники йдуть на більш ефективну співпрацю. З іншого боку, коли вони бачать, що людина не розбирається в темі і прийшла повчити їх, як вони неправильно роблять, вони, звичайно, ставляться з меншою довірою.
– У Запоріжжі виходить, що влада змінюється частіше, ніж експертна громадськість, через що ускладнюється процес комунікації обох сторін. Що потрібно зробити, щоб цю ситуацію змінити?
– Виходити до громадськості, збирати ідеї, будувати суспільний діалог. Аналізувати напрацювання, адже не все, що робилося раніше, одразу погано.
– На вашу думку, більша проблема Запоріжжя у населенні, яке досить пасивне, чи у владі, яка почуває себе саме владою, а не органом місцевого самоврядування?
– Ці питання взаємопов’язані. Не може бути хтось один молодець, а хтось інший винуватий. Але мені здається, що влада в місті трохи закрита. І от цього щирого, відкритого бажання виходити до широких мас людей влада не дуже демонструє.
– Чи обговорювали з вашим благодійним фондом, який багато працює зі школами, дітьми та родинами, питання реструктуризації шкіл у Запоріжжі?
– Я не веду особисто освітні проєкти, тому буду говорити не від організації, а як звичайна мешканка. Тож особисто була трохи шокована цим рішенням. Для мене питання освіти – це про розвиток громади. Коли працюю в сільських громадах, там кажуть: немає школи – немає села. Перша думка була: все, місто буде в занепаді. Поки громадські організації не підняли цю велику комунікацію, я не могла розібратися, адже бачу велику кількість дітей в місті. Ми зараз проводимо дослідження по ВПО, і вже на сьогодні десь 500-600 людей пройшли опитування, і з них вже 27% кажуть, що вони планують залишитися в місті Запоріжжя. І з кожним роком цей відсоток буде збільшуватися. Школи будуть потрібні.
– Як, на вашу думку, правильно було б діяти у подібних ситуаціях, коли рішення влади торкаються тисяч людей?
– Перше: потрібна аналітика, цифри, розрахунки. Спочатку маємо чесно сказати мешканцям, що у нас є проблема. Потім комунікувати з експертними громадськими організаціями. Вони можуть провести консультації зі спільнотами, з якими вони працюють, передати всі побоювання та пропозиції, думки людей на рівень влади. І ось тут треба шукати рішення вже експертне. Я не думаю, що електронні консультації у формі Google є дуже ефективними, тому що для мене от такі штуки мають спиратися на науку, соціологію, якщо є опитування – воно має бути репрезентативним. Звичайно, я думаю, що широка батьківська спільнота мала б взяти у цьому участь. Тим більш є можливість для широкої комунікації, через батьківські чати наприклад, тут дуже багато можливостей передавати та збирати інформацію.
– Які інструменти громадської участі ви вважаєте дієвими?
– Я думаю, що консультативно-дорадчі органи, якщо вони сформовані належно, демократично, є на сьогодні найбільш ефективними в роботі з місцевою владою. Коли ми так сідаємо і спокійно обговорюємо якісь проблемні питання, рішення знаходяться. Це залежить просто від регулярності цих зустрічей і від наміру обох сторін зробити це не формально, а бути залученими реально, має бути змістовна участь всіх сторін у цьому процесі.
– Як можливо покращити репутацію Запоріжжя, на вашу думку?
– Тільки через дії, результати, прозорий менеджмент, координацію, спільні зусилля. Репутація вибудовується через дії та комунікацію цих дій. Маю приклади інших міст, і знаю, як громадські організації відстоюють свої міста на всіх рівнях комунікацій, зокрема і з міжнародними партнерами, демонструють результати своєї роботи, співпраці з місцевою владою, взаємну підтримку і зацікавленість – і на таку співпрацю партнери приходять, з’являються видимі результати і сталі партнерства.
