На діалогу, організованому Радою відновлення Запоріжжя 11 жовтня до Дня міста, представники влади та громади поділились думками і мріями про сенс жити в Запоріжжі. Ми записали основні тези виступів учасників.
1) Головною причиною залишатись у Запоріжжі є відповідальність перед людьми та потреба виконувати свій обов’язок.
«У березні 2022 року ми вантажили пісок в мішки на Набережній. В нас була задача максимально набрати піску, людей. Було холодно, мряка. А колега спитав: «І кого вони збираються перемогти?» На початку війни в нас небагато часу було на роздуми. Кожен за 3-4 дні визначився, залишається чи їде. Я думала: якщо поїду я, депутатка Запорізької міської ради, то чи я матиму право представляти інтереси людей? Комунікація з людьми була і є надважливою. Працює аптека, магазин, громадський транспорт, місто живе, – згадує Регіна Харченко, секретар Запорізької міської ради. – З того часу нічого не змінилося. Хіба більше КАБів, більше зруйнованих будинків, але місто живе. Ми місто бережемо. Тут мій дім, моя робота, і я буду тут залишатися, поки Запоріжжя є українським. Ти не можеш зрадити людей, які чекають від тебе якихось дій, рішень. Якщо ми всі поїдемо з цього міста, то що будуть захищати військові? В такій самій ситуації Харків, Чернігів, Миколаїв. Це наша земля, за неї маємо боротись. Ми прийняли це рішення і несемо відповідальність. Ніде немає краще, ніж удома. Ми не маємо боятись, це вони мають боятися Суду Божого».
«Я залишаюсь, щоб зробити місто таким комфортним, в якому захочемо жити далі, – ділиться заступник міського голови Андрій П’ятницький. – Витягувати себе в такій складній ситуації простими речами: щодня прокинутися, одягнутися і робити ті кроки і дії, які повинен робити на своєму робочому місці. Потрібно працювати, мати надію на себе. До того ж нас з’явилося багато можливостей для розвитку, які надають міжнародні донори. Давайте створювати умови для тих, хто тут залишився і буде жити і розвиватися».
2) Попри обстріли, ми маємо через свою стійкість та співпрацю демонструвати тим, хто вагається, чи вже виїхав, що місто живе.
«Якщо не думати про завтра, не створювати своїми думками і енергією, то можна застрянути в очікуванні перемоги, – зазначає Михайло Пиріг, Рада ветеранів. – Запоріжжя – це батьківська хата. Своє місто, де є куди піти, є закуточки, де протягом життя не був. Важливо розуміти, чого ми прагнемо і чим залучити тих, хто виїхав, повернутися. Якщо люди будуть рухатись самі, то швидко будуть вигорати, шукатимуть, де краще, хтось уже доклав зусиль і зробив місце кращим. Тут потрібна співпраця влади міста і людей, щоб вибудовувати мрії про майбутнє. Від ветеранської політики до проблем транспорту, від екології до безбар’єрності – потрібно працювати разом по кожному напрямку життєдіяльності. Коли людина купує квартиру, то підлаштовує під себе. Так само і міста. Мрію, щоб все Запоріжжя було привабливим, як проспект. Мрію про єдність української нації. Щоб відчуття єдності українців, яке було в перші три місяці, перебувало з нами постійно».
3) Майбутнє Запоріжжя – це молодь, діти, і ми відповідальні за створення умов для їх розвитку.
«Для розвитку міста потрібно, щоб молодь залишалася, – зазначає Павло Варванський, депутат. – Молодь не знає, як себе застосувати, вимушена іти на завод. Не маємо умов для розвитку бізнесу. Освіта в нас дуже непогана, потужний медичний університет, Запорізька політехніка, ЗНУ. Діти отримують освіту – а далі їдуть туди, де є робота. Моя мрія, щоб в Запоріжжі були умови для молоді: соціальні, економічні, екологічні. Щоб працював закон, а не «понятия».
«Майбутнє неможливо без молоді, інновацій, інвестицій. І ми це бережемо, – каже Регіна Харченко. – 74 школи готові приймати дітей. І поки ми забезпечуємо освіту, дитячі садки, ми зберігаємо майбутнє. Ми хочемо, щоб були нові промислові майданчики. Відбудова – це можливість мати надію і віру на завтра. Коли на об’єкті працює 40 будівельників і діра перетворюється на новий будинок, це обнадіює.
4) Важлива причина залишатися в Запоріжжі – це традиції та культура, які тримають нас разом та дають нам внутрішню силу поколінь.
«Мрія про нове місто неможлива без любові. Ми запроваджуємо програми, щоб учні бачили, що є гарного в цьому місті. Театр, бібліотека, підприємство, міська рада. Діти там побувають і можливо будуть мріяти там працювати. Тож рухати цю велику мрію можна, починаючи з маленьких мрій», – вважає Регіна Харченко.
«Мої батьки були в евакуації під час минулої війни і мріяли повернутися до Запоріжжя, яке стало рідним, – каже про традиції Наталя Бабенко, «Запорізький колорит». – Запоріжжя – це теплий клімат, широкі пляжі, фонтани. Запоріжжя – на жаль, місто без традицій, де руйнують пам’ять і без війни. Мрію, що у нас знову багато закладів освіти, до нас їдуть студенти. Молодь – це життя для міста. Давайте берегти наші традиції».
«Запоріжжя – це традиції козацтва, які знає весь світ. ЗСУ – сучасне козацтво, в нас неймовірна кількість героїв», – нагадує Михайло Пиріг.
5) Безпека і демократія – запорука стійкості міста перед обличчям ворога, тож треба розвивати громадську участь, починаючи від ОСББ і до робочих груп.
«Мрію про Запоріжжя як місто комфорту, безпеки (фізичної і екологічної) та економічного розвитку, ділиться Любов Карпенко, ГС «Круг». – Коли я повертаюсь до Запоріжжя з мандрівок, я бачу цей простір і радію. ОСББ – первинна ланка демократії, люди вчаться вести діалог і домовлятися на зборах. Я за те, щоб влада розмовляла з людьми про розвиток міста, про європейський проспект і парки».
Тетяна Жавжарова, ГО «Екосенс»: «Рада відновлення створила мрію про зелене місто, де є екологічний комфорт, економічна стабільність, вулиці доступні, розвивається підприємництво, є місце для дерев і квітів. Є стратегічні інструменти розвитку міста, які перетворюють мрії на програми і плани, створюється Візія Запоріжжя 2030».
6) Позитивний сценарій майбутнього Запоріжжя, який привабить людей, має створюватися вже сьогодні, у співпраці влади, бізнесу та активної громадськості.
«Сценарій для розвитку Запоріжжя створюється зараз, зокрема під час розробки «Візії Запоріжжя 2030», – коментує П’ятницькій. – Потужне комфортне місто для життя. Перші 20 років Запоріжжя буде логістичним хабом для відбудови зруйнованої Південної частини. Культурне місце, в якому хочеться залишатись по дорозі до Криму, Азову.
«Мрії матеріалізуються, – впевнений Денис Васильєв, ГО «Центр розвитку культури та бізнес-технологій». – Соцмісто Запоріжжя в 30-х роках будувалося як концепт майбутнього. Частина міста була містом-мрією, куди їхали люди дивитися. Окремо місто-село, окремо місто-фортеця, окремо Електрополіс».
«Я переселенець 14 року, залишився тут, бо пізнав і полюбив місто, – каже Іван Калоша, ГО «Запоріжжя без сміття». – Контекст Запоріжжя унікальний, його будували переселенці. Місту варто бути гнучким, сучасним, впроваджувати демократичну складову».
«Те, що робить влада, робить бізнес, хоче громадськість – має комунікуватися, потрібно вести діалог серед містян, – радить Андрій Карпенко, директор кластеру ІАМ. – Потрібна позитивна комунікація про місто. Місто, звідки 2 години до моря. Де розвивається бізнес, є хороша освіта. Треба додати емоційно-позитивного про майбутнє, що покаже розвиток міста».
7) Запоріжжю необхідні любов і повага від містян.
«У мене мрія, щоб більшість запоріжців почала себе поважати. Щоби почала поважати тих, хто поруч з ними, почали поважати місто. У 2022 році ми показали, що поважаємо себе, один одного та місто, в якому залишаємося, – ділиться Сергій Ільченко, голова Хортицької районної адміністрації. – Ми повинні змінити ставлення людей до своєї території, бо це повага до себе. Елементарно не виносити сміття на вулицю. Для мене зараз велика перемога, що кількість звернень виросла в 4 рази. Влада працює, люди бачать результат. Ремонт внутрішньо квартальних доріг, дитячих майданчиків, завезення піску… Ми чи спостерігаємо за безладом, чи цьому протидіємо.
«Запоріжжя – недооцінене місто. Я ніколи не планувала сюди переїжджати, але місто мене прийняло. У вас вільне повітря, це найголовніше, що у вас є», – каже Інна Комарова, керівниця ГО «Міць Азова».
Андрій П’ятницький додає: «Чому у вас немає корупції? – питали ми у Швеції. Нам відповіли: тому що ми не можемо красти майбутнє у наших дітей».
«Місто – це люди, без людей це просто територія. Але місто – не готель на кілька днів, а дім, який любимо. Щоб в місто закохатися, ми маємо знати це місто, від промислового майданчика до центру, – додає Анна Прішутова, ГО «Екосенс». – Коли ми самі вкладаємось своїми справами, часом, тоді починаємо бути відповідальними за своє місто».
Кожен обирає свої причини залишатися в Запоріжжі, але нас об’єднує одна спільна мета – розвивати наше місто. Ми будуємо майбутнє для себе, своїх дітей і всіх, хто вирішив залишитися та працювати на благо рідного Запоріжжя.
______________________________________________________________________________________
Діалоги організовуються ГО «Екосенс», в рамках проєкту «Підвищення стійкості Запоріжжя через Раду відновлення як інструмент залучення і координації ОГС і ОМС місцевого, регіонального та національного рівнів», який реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Фото: І.Жук, Т.Жавжарова
