Завершився важкий 2024 рік і почався рік невизначеності і надії, вибухів і сирен “швидких”. Під час грудневого діалогу, організованого Радою відновлення Запоріжжя, розмірковували про те, що дає нам сили жити і працювати над відновленням та розвитком міста, підводили підсумки та ділилися надіями.
Найважливіші книги року
Люди, які читають – це про запоріжців, які традиційно збираються на діалоговий майданчик. Тож ведучий, співзасновник ГО «Центр розвитку бізнес-технологій та культури» Денис Васильєв запропонував визначити книгу, яка підтримала в 2024 році.
Сам він поділився, що настільною книгою для нього та для новообраної Громадської ради стала «Зелена книга відновлення Запоріжжя», розроблена як результат роботи Ради відновлення Запоріжжя. – «Це не просто документ, а ідея, час якої настав. Чиновники почали включати її тези у свої промови, і це вселяє надію, що Запоріжжя рухається з мертвої точки», — сказав Васильєв, підкреслюючи роль спільної роботи над стратегічними документами для міста.
Серед названих запоріжцями книжок для сили духу – і відомі, і архівні.
“Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як”, – згадували книгу відомого психолога Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього сенсу”.
Внутрішня опора – любов і робота для людей
«Запоріжжя тримає мене любов’ю до рідного міста, до своєї родини. Відчуття того, що тут я комусь потрібен. Тут я бачу майбутнє, попри виклики й труднощі», — розповів Дмитро Арабаджиєв, політолог, член Ради відновлення Запоріжжя,, який активно працює над розвитком стійкості та згуртованості у місті.
Він наголосив, що стійкість має стати важливим елементом управління в умовах невизначеності, адже саме здатність адаптуватися до ризиків дозволяє Запоріжжю продовжувати рух вперед.
«У кожного є своя стійкість, – погодилась Ольга Леонтьєва, голова ГО «Патріот». – Ми можемо об’єднуватися навколо любові до Запоріжжя, це може бути причиною, чому ми не поїхали. Я з Мелітополя, і обрала Запоріжжя свідомо, тому що воно ближче до мого дому, і в мене є віра, що буде деокупація, я хочу бути ближчою до цього процесу. Я зрозуміла, що якщо ми всі поїдемо, а хто ж це буде робити? В Запоріжжі у нас унікальна ситуація: вся область в одному місті. Окуповані громади виїхали в Запоріжжя. Вимушені переселенці з Луганської, Донецької, Херсонської областей роз’їхались по всій Україні, їм важко зібратися разом. А в Запоріжжі ми можемо працювати з будь-якою громадою».
«Екосенс» ще в 2016 році почала замислюватись про сенси, назвавши свою організацію від двох слів: екос та сенс. Екос – це дім, у якому ми живомо, довкілля і люди, про яких ми турбуємось. Ми тримаємося тут від початку повномасштабного вторгнення, бо були люди, яким ми були потрібні. Для багатьох громадських організацій та активістів важливо бути там, де ти потрібен, робити світ кращим, світлішим, – зазначила керівниця ГО «Екосенс» Тетяна Жавжарова.
Справа в людях
«Запоріжжя для мене тепер стало не просто місцем для ночівлі, а справжнім містом — улюбленим містом, яке я, можливо, навіть через силу, але полюбив», — зізнався Геннадій Устімов, начальник відділу з питань деокупації, відбудови та цивільного захисту Бердянської РДА.
Він підкреслив, що ключову роль у цьому відіграли люди, з якими він працював роками і які нині об’єдналися довкола спільних цінностей та ідей в Запоріжжі. «Саме ця спільнота дала мені можливість інакше поглянути на Запоріжжя, побачити в ньому щось більше, ніж просто місце проживання», — поділився пан Устімов.
Для нього важливо, що у місті з’явився простір для діалогу, обговорення майбутнього та створення чогось значущого разом із тими, хто розділяє ці прагнення.
Ідею про важливість спільноти, спільної роботи над розбудовою суспільства підтримала і депутатка Запорізької обласної ради Ірина Півень:
«2014 року в мене вкрали мою маленьку Батьківщину – Крим. Я не можу пробачити цього і не можу повернутися туди. Для них я – “нацистська бандерівка”, яка просто зникне на кордоні, якщо спробує повернутися. Мені сниться моє Чорне море, білі скелі, і цей зв’язок із малою батьківщиною поступово сильнішає», — зізналася Ірина.
Сьогодні вона відчуває себе частиною Запорізької області, адже тривалий час пропрацювала в Бердянську та Запоріжжі. «Мені важливо бути активною, організовувати проєкти, які приносять реальні зміни. Я не можу бути просто домогосподаркою. Якщо щось не подобається, я беру ініціативу в свої руки: організовую толоки, культурні заходи, залучаю людей до спільних дій», — розповідає вона.
Ірина також підкреслила важливість підтримки громадських ініціатив та залучення мешканців до соціально-культурних проєктів. «Запорізька область стала для мене домом. Я бачу результати нашої роботи, відчуваю, що ми разом — одна велика родина, яка здатна творити зміни навіть у найскладніші часи», — підсумувала пані Півень.
Своє, рідне
«Я виїжджала до Німеччини на два тижні, до доньки, але більше там просто не витримала. Мене тримає вдома чоловік — я хочу бути поруч із ним», — поділилася Ольга Червінська, адміністраторка Центру ветеранського розвитку.
Запоріжжя для неї — це місце, де вона народилася і прожила все своє життя. «Я тут знаю кожен куточок, тут мої друзі, знайомі, і я розумію, як усе працює. Тут мені комфортно, бо є розуміння ситуації, де що знаходиться», — зазначила вона.
Ольга також наголосила на важливості залишатися активною: «У Запоріжжі я можу розвиватися, брати участь у проєктах, пропонувати щось від себе, щось робити. Це місто дає мені можливість не просто жити, а бути корисною».
Запоріжжя – не просто місто, де розташовані будинки, це член родини, наголосили учасники Діалогів.
«14 років ми служимо людям з інвалідністю. В мам, які опікуються людьми з інвалідністю, в них інша, особлива любов. Запоріжжя – трошки сіре, трошки хворе, а я його постійно хочу вилікувати», – поділилася Тетяна Ярмохіна, уповноважена секретарка Ради церков України.
«Я часто виїжджала з Запоріжжя, але завжди поверталася. І мої закордонні колеги одного разу сказали: «ак круто, що коли б ми не приїхали, завжди знаємо, що ти тут». Це моя відповідальність: сидіти вдома та доводити все до ладу. Це моє задоволення. Запоріжжя – мій дім, у всіх його проявленнях, плюсах та мінусах», – зауважила Інеса Носенко, голова ГО «Дивосвіт».
Брати найкраще
«Я завжди говорила, що зустріну перемогу в Запоріжжі, але жовтневі масовані атаки 2023 року змінили все. Коли за кілька зупинок від мого будинку зруйнували під’їзд багатоповерхівки, мене охопив такий страх, що я купила квитки й з дітьми поїхала до Тернополя, а потім — до Польщі», — розповіла Алла Кліщ, засновниця громадської організації «Далекогляд».
За кордоном вона зрозуміла, наскільки важлива добре організована інфраструктура. «Я фотографувала не костели, а сортувальні майданчики, дивилася, як усе облаштовано, і думала: це треба втілювати у нас в Запоріжжі», — зазначила вона.
Попри труднощі, Алла вирішила повернутися додому, адже її батьки також залишили свої домівки через окупацію. «Я зрозуміла, що не поїду більше. Хочу змінювати своє місто, свій район. Якщо люди хочуть повертатися, то вони мають повертатися вже на інфраструктуру, яка відповідає рівню комфорту, до якого вони звикли», — наголосила Алла. Вона впевнена, що для відновлення Запоріжжя важливо думати не лише про теперішнє, а й про майбутнє, особливо дітей. «Виховує не тільки родина, а й оточення. І саме це оточення ми маємо організувати», — підсумувала пані Кліщ.
Грудневий діалог вкотре довів , що головною цінністю міста є люди. Їхня любов, стійкість і віра в майбутнє — це те, що дозволяє Запоріжжю вистояти навіть у найскладніші часи.
Діалог відбувся в рамках проєкту «Підвищення стійкості Запоріжжя через Раду відновлення як інструмент залучення і координації ОГС і ОМС місцевого, регіонального та національного рівнів», який реалізується ГО «Екосенс» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
