Маленьке село Геленджик Вільнянського району Запорізької області майже збезлюдніло у 80-ті, але завдяки групі ентузіастів розквітло та до війни збирало гостей із різних країн світу: США, Канади, Англії, Ізраїля та стало центром ділового та рекреаційного туризму для багатьох мешканців Запоріжжя та України. Навіть під час повномасштабної російсько-української війни, Етносело залишилося магнітом для відвідувачів і розвивається. Як це вдається?
«Ми як на Закарпатті! – захоплено вигукнула одна із учасниць тренінгу «Енергія відновлення громад», який 15-17 грудня проводила в Етноселі Рада відновлення Запоріжжя.
Охайні білі хатки, зелені чисті подвір’я кличуть увійти всередину. Гарні дерев’яні альтанки посеред зеленої луки та молодого парку на березі ставка налаштовують на відпочинок. Поруч спортивний та ігровий майданчики, креативні локації.
Наразі в селі Геленджик не більше 17 домогосподарств. Чимало покинутих чи недоглянутих хат. З ними контрастує та частина, де розташовані садиби зеленого туризму, відомі як Культурно – туристичний комплекс Етносело, що включає Парк історичних та етнічних періодів навколо ставка та три сільські садиби «Дивосвіт».
Чим приваблюють гостей
Саме тому на цій території проводить свої виїзні програми – тренінги, тімбілдінги, семінари, конференції, дитячі табори, численні інтеграційні, волонтерські та освітні програми – майже всі запорізькі громадські організації, місцеві та міжнародні благодійні фонди, ВНЗи. Співпрацюють із соціально відповідальними бізнесами, представниками громад Запоріжжя та області.
Чому вони вибирають це місце для проведення заходів?
Особливість «Етносела» – інклюзивний характер та доступність усіх територій та будинків для маломобільних категорій населення.
Також, від інших, цей комплекс відрізняє полікультурний підхід. Запорізький регіон об’єднує представників близько 130 національностей, тож у парку можна поринути у справжню історію заселення краю різними народами. Тут і двері до Адріатики та Азії, юрта, як символ історії кочових народів, справжня землянка, двоповерхові альтанки та багато іншого.
Відпочинкова паркова зона спроєктована з урахуванням різних потреб гостей: є спокійний лужок, парк, де відчувають заземлення, ставок, в якому можна спіймати рибу, безліч креативних локацій, корпоративний футбол, тренажерний майданчик з екологічних матеріалів. Зручні зони для майстер-класів, абсайклінговий центр.
Садиби зеленого туризму оформлені в українському стилі. Старі будинки реставровані і мають всі сучасні зручності. Новіші – будують відразу із дотриманням нормативів доступності. Є хата гончара, де можна спробувати гончарні майстерки. Є баня та більярд. Погодьтесь, незвично для села, але зручно для відпочинку містян.
Як все починалось
У 2007 році ініціативна група на чолі з громадською діячкою Інесою Носенко вперше приїхала в це майже закинуте село, де залишилися менше 40 людей. Село без дороги, мобільного зв’язку, газопроводу та водопроводу. Оформили документи на ділянку біля зарослого ставка та стали… мріяти.
«Ми лежали на сіні, дивилися на зорі і мріяли, що колись тут буде чудова садиба, куди будуть приїжджати сотні людей, ми будемо відновлювати Запорізький край», – згадує Інеса Носенко. – Нас називали божевільними, в яких нічого не вийде, але допомагали».
Своїм натхненням, вірою та оптимізмом, змогли залучити волонтерів для допомоги. Американські волонтери допомагали розчищати чагарники. У 2009 році організували ЗОГО «Дивосвіт», розчистили ставок. Потроху залучали ресурси на розвиток села, на підсилення його економічної спроможності, розвивали сільський, етнічний, волонтерський, інклюзивний, історичний туризм.
Міжнародна спільнота, партнери, друзі, волонтери, донори допомагали розвивати село, висаджувати у парку рослини та дерева. Долучалися цілими родинами до розробки нестандартних програм, генерації ідей, розробки та реалізації нових проєктів.
Єврейський общинний центр «Мазаль ТОВ» допомагав робити простір інклюзивним та доступним для мобільних категорій населення. А потім привів перших «клієнтів» – власних бенефіціарів, яких привозив із загазованого міста до зеленого гостинного Етносела на програми реабілітації, літнього оздоровлення.
Як долали виклики
Одним із викликів було землевпорядкування. Щоб розпочати будівництво садиб, необхідно було оформити землю, так довелося зробили генеральний план села. Інеса сміється, що це було перше депресивне село з генпланом в області. Допомагали архітектори, юристи, волонтери, які теж загорілися ідеєю.
Багато ремонтних робіт виконували волонтери, так народилася ініціатива щорічних волонтерських таборів «Твори добро, Україно» на базі Етносела.
Далі залучали грантові кошти. Для опалення хат, побудували котельню, виготовляли паливні пелети.
Налагодили контакти та тісно співпрацювали з сільрадою, потім з територіальною громадою. Спільними силами відновлювали дорогу, посилювали мобільний зв’язок, розширювали можливості виходу в інтернет для місцевого населення.
І все це – переважно волонтерська праця та бажання змін.
Люди – основа відновлення
Головне в процесі відновлення села Геленджик – звісно ж, люди.
Саме люди писали грантові заявки та шукали ресурси. Люди, які розповідали про це місце та рекомендували його, запрошували знайомих, приводили партнерів.
Баня, хата гончара, виробництво пелет – це проєкти ветерана АТО з дружиною та внутрішньо переміщених осіб із Донецька, які вимушені були змінили місце проживання ще в 2014 році. Тепер потенційних творців набагато більше, отже більше перспектив, можливостей і проєктів.
За час повномасштабної війни створили шелтер, побудували теплицю, та розпочали виробництво чаїв спільно з людьми з інвалідністю.
Зараз розпочали будівництво нової садиби на 40 місць. Тут будуть зручні номери готельного типу для проживання, велика тренінгова зала, облаштована територія для наметового містечка.
Ландшафтний дизайн для територій зробили студенти Хортицької навчально-реабілітаційної академії, як дипломні роботи: тут буде паркова рекреаційна частина, наметове містечко, гарденотерапевтична локація.
Інеса Носенко розповідає, що тут будуть проводити сімейні виїзні інтеграційні програми – своєрідні табори, але програми орієнтують для дітей з мамами, для родин військових, для людей з інвалідністю, ветеранів.
«Хто, як не ми, відновить наш край, нашу степову перлину? – звертається Інеса Носенко. – Люди-змінотворці, які об’єднують людей, які готові брати на себе відповідальність за процеси, домовлятися між собою і працювати».
Фото: архів ЗОГО “Дивосвіт”
