Чи на часі зараз займатися розвитком туризму у країні, яка знаходиться у стані активної війни та тимчасово втратила значні території? Скептики, скоріш за все, скажуть тверде «Ні!». Мрійники ж подивляться здивовано та запитають: «А чому, власне, ні?».
В липні у багатостраждальній, але нескореній Запорізькій області, в етноселі «Дивосвіт» (село Геленджик) відбувся хакатон з відновлення та диверсифікації сільської економіки через туризм, участь у якому взяли більше двох десятків представників різних професій та сфер. Ми теж побували серед експертного середовища та готові поділитися напрацюваннями учасників івенту з вами.
Дихає слабко, але здаватися не збирається
Вперше про зелений туризм в Україні заговорили в середині 90-х років минулого століття. Початком його підйому в науковому середовищі вважають 1996 рік, коли в Україні було зареєстровано Спілку сприяння розвитку зеленого туризму. З тих пір зелений сільський туризм на різних рівнях усіляко обговорювали, планували, систематизували, вивчали та навіть реформували. І результати були: в усіх регіонах України створювались екопоселення, етносела, екосадиби, центри зеленого туризму, поступово українці та гості країни освоювали новий вид відпочинку, та сфера потихеньку росла.
Звичайно, порівняно з класичними видами туризму долю ринку «зелений» зайняв невелику, але це стало приводом, скоріш, для розвитку партнерства та креативного мислення, аніж для смутку. Як і в будь-якому стартапі, першопроходці покладалися спочатку виключно на себе, але коли почали відчувати брак сил та коштів, дійшли висновку про необхідність розширювати коло співробітництва та посилення свого голосу в туристичній сфері.
За даними статистики, станом на 2018 рік в Україні налічувалося 233 садиби для відпочинку екотуристів. Найбільш активними в розвитку зеленого туризму були західні області України, зокрема, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька. Запорізька область в цьому плані була одним з лідерів списку. З кінця.
Стратегії мають працювати
Повернемось до липневого хакатону, де виявилась одна цікава річ.
“Коли наш партер з Естонії Март Рейман цього року дістався західної частини України, його переконували, що сільський зелений туризм, як і будь-який інший, наразі розвивати не можна – в країні війна. Усі казали, що все погано, але він все одно приїхав до прифронтового Запоріжжя і побачив різних людей, які одностайно сказали: як не можна? Потрібно розвиватися! Побувавши в етноселі «Дивосвіт», він зрозумів, що Запорізький край – дуже перспективний, з нами можна та потрібно встановлювати партнерські стосунки”, – розповіла організаторка хакатону, голова ГО «Дивосвіт», членкиня Ради відновлення Запоріжжя Інеса Носенко.
Март Рейман має великий досвід розвитку екологічного туризму в своїй громаді, де він є депутатом, підприємцем, науковцем та активістом. До України він приїхав для того, щоб провести дослідження місцевих особливостей сфери та поділитися власним досвідом роботи екопоселень в європейській країні.
«Я, звичайно ж, плачу податок у цій територіальні громаді. Одного разу в нас була зустріч з керівницею громади, вона завела учасників до адміністративної будівлі і з гордістю показала ліфт, який встановили для людей з інвалідністю. Він їхав на другий поверх двоповерхової будівлі», – цитує гостя пані Носенко і задається питанням, на яке, насправді вона вже має відповідь: «Як таке взагалі можливо?»
А відповідь звучить просто, але надто нереалістично для українських читачів: 20 років тому громада прописала стратегію розвитку, одним з пунктів якої був ремонт у приміщенні ради з певними умовами в питанні інклюзивності.
«За 18 років громада заробила гроші, і згідно цієї затвердженої стратегії зробила ремонт з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Так, це довгий період, але для нас ключовим стало те, що вже тоді вони стратегували таким чином, що бачили відновлення їхньої країни інклюзивним», – розповідає голова ГО «Дивосвіт».
Процес стратегування, визначення проблем, викликів та слабких сторін екотуризму безпосередньо на Запоріжжі і став ключовим завданням дводенного хакатону. Ця зустріч стала першою серед подібних та була направлена, насамперед, на знайомство представників місцевих громад та обласної влади, власників власної справи та підприємців, представників Запорізької Торгово-промислової палати та кластеру ІАМ, туристичних компаній, науковців та освітян.
Проблема та виклик окреслюють шлях до вирішення
Село Геленджик Михайло-Лукашівської сільської громади Запорізького району сміливо і без перебільшень можна назвати депресивним. Роботи, окрім агро, тут майже немає. Молодь їде та не збирається повертатися, інвестицій немає, перспектив, здавалося б, також. Але саме цю територію обрали для ревіталізації натхненні члени ГО «Дивосвіт» та партнери для того, щоб заснувати однойменний історико-туристичний комплекс. Ідея зародилася у 2007 році, і станом на 2023 ця локація вже має відданих прихильників та постійних відвідувачів. Разом з тим, є низка поки що невирішених питань та численних планів.
“Нашою задачею на хакатоні, по-перше, було зрозуміти, хто готовий відгукнутися на такий складний виклик як диверсифікація сільської економіки. Багато хто казав, що туризм взагалі не на часі, а сільський туризм – тим паче. Але зустріч в «Дивосвіті» довела, що він потрібен різним сферам економіки та менеджменту. Дуже приємним став візит представників керівництва громад та обласної влади, при чому на рівні перших осіб та їхніх заступників. Вони працювали обидва дні на рівні з усіма учасниками – не просто давали пропозиції та зауваження, а відкривали для себе нові погляди та ідеї, які стануть у нагоді вже завтра”, – акцентує Інеса Носенко.
Для того, щоб відповісти на виклики та вирішити проблеми, потрібно їх чітко та зрозуміло окреслити. Тому в рамках заходу учасники розбилися на команди та створили декілька візуалізацій існуючих питань.
Коли проблеми окреслені, починають вимальовуватись і перспективи. Учасники дійшли висновку, що етносело є цікавим та перспективним стартап-майданчиком. Зокрема, там можна спробувати в дії роботу власної справи: організація харчування для малих або великих груп, послуги сервісу для HoReCa, навчальні майстер-класи з ремісництва та мистецтва, ведення продажів – варіантів дуже багато. Також у садибі можна працевлаштувати людей з цього села або навколишніх територій, долучити до різноманітних проєктів фермерів або локальних виробників.
“Під диверсифікацією сільської економіки ми розуміємо і розвиток бізнесу неаграрного напрямку. Вже маємо пілотний проєкт: люди з інвалідністю пройшли довгострокове навчання та створили власний продукт: трав’яний чай, трави для якого вони виростили та зібрали власноруч, розробили дизайн упаковки та продумали план для промоції. Це невеличкий проєкт, у розвитку якого їм потрібна буде допомога, але спільними зусиллями ми його втілюємо”, – ділиться Інеса Носенко.
Тут у нагоді буде звернутися до досвіду Марта Реймана. За його словами, їхня громада має позитивний досвід залучення грошей Євросоюзу до розвитку естонських громад.
Схема проста та робоча – принцип відшкодування витрат. Підприємець планує, розробляє бізнес-план, презентує свій стартап. Потім в справу включаються представники ЄС, аналізують план та перші виконані дії і приймають рішення про відшкодування. Цікавий факт: спочатку відшкодування могло сягати і 100%, але самі мешканці громади попросили не робити цього, адже так втрачався стимул продовжувати працювати. Люди запускали свої справи, але не розвивали їх, отримавши гроші ЄС. 60-80-ти відсоткове відшкодування дозволило тримати справу на плаву та не втратити бажання розширювати горизонти.
Замість висновків
Є люди, є плани, є можливість їх реалізувати, стверджують учасники хакатону. Більше того, присутні на заході погодились, що варто об’єднуватися та активно співпрацювати, адже кожен має робити свою справу на своєму місці.
Можливо, невдовзі в Запорізькій області навіть з’явиться Центр зеленого туризму – серед учасників його умовно назвали «магнітом» – де фахівці різних сфер та країн будуть надавати кваліфіковані теоретико-практичні знання з розвитку туризму та громад. Тож зелений туризм в нашому регіоні має хороший шанс отримати друге дихання та розквітнути в процесі відновлення Запорізького краю та України.
Олександра Савченко,
Фото авторки
__________________________________________________________________________________________________________________
Підготовка статті стала можлива завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проекту «Рада відновлення як інструмент залучення громадськості до формування екосистеми сталості, стійкості та демократії в Запорізькій області», який виконує ГО «Екосенс».
Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(-ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.
