Раннє відновлення відкриває для громад можливість не просто відбудувати, як було, а переосмислити простір наново і спланувати рівний доступ як вихідну умову кожного проєкту, зробивши будівлі, вулиці та простір навколо зручними і доступними для всіх. Про те, що таке універсальний дизайн і чому використання його принципів важливе у процесах раннього відновлення, розповідає урбаністка та ГІС-аналітикиня Юлія Войцешевська.
Запоріжжя сьогодні живе на межі двох реальностей: щоденні обстріли і водночас безперервна робота з відновлення того, що ворог руйнує знову і знову. Для прифронтового Запоріжжя це створює велику потребу раннього відновлення. Відбудова для нашого міста не чекає на завершення війни, вона відбувається в її процесі і під постійним тиском нових руйнувань. Тут важливо розрізняти два процеси, які часто плутають. Повоєнна відбудова — це масштабна реконструкція, яка стартує після завершення бойових дій і охоплює комплексне відновлення зруйнованої інфраструктури на визволених чи умовно безпечних територіях. Раннє відновлення — інший процес: він відбувається одночасно з війною, у активній фазі бойових дій, і стосується саме територій із високим безпековим ризиком.
На міжнародному рівні ця відмінність уже інституціоналізована: паралельно з великою Ukraine Recovery Programme, орієнтованою на повноцінну реконструкцію, діє окрема Ukraine Early Recovery Programme, спрямована на першочергові інвестиції в критичну інфраструктуру постраждалих територій та забезпечення базових умов життя для переселенців і приймаючих громад. Ключовий принцип, на якому базуються процеси відновлення — «build back better» («відбудувати краще, ніж було»). Це методологічна рамка, яку офіційно закладено в державну політику відновлення.
Саме процес раннього відновлення ставить перед громадою питання: просто повернути об’єкт у попередній стан чи зробити його водночас і безпечнішим, і зручнішим для всіх, хто ним користується? Ще у 2023 році на рівні профільних міністерств було домовлено про старт пілотних проєктів з відновлення за принципом build back better — тобто відбудова розглядається як нагода зробити простір громад якіснішим і доступнішим, ніж він був раніше. Тут у гру вступає універсальний дизайн — підхід до проєктування простору, послуг та інфраструктури, розрахований одразу на максимально широке коло користувачів: людей з інвалідністю, літніх людей, батьків із дитячими візочками, ветеранів з набутими порушеннями функцій, — без потреби в подальших окремих адаптаціях. Універсальний дизайн – це інструмент, який має вбудовуватися саме в процес раннього відновлення.
Це підтверджується і на національному рівні: із розширенням концепції безбар’єрності універсальний дизайн прямо визначається як складова державної політики. Безбар’єрність тлумачиться як загальний підхід до формування державної політики, що охоплює доступність, інклюзію, універсальний дизайн, підтримку різноманіття та створення умов для самореалізації кожної людини з урахуванням її індивідуальних потреб. Проблема полягає у тому, що фаза раннього відновлення — це вікно можливостей, яке легко втратити. Рішення, які ухвалюються під тиском терміновості (відновити дах, відремонтувати під’їзд, поставити тимчасове укриття), часто ухвалюються без урахування принципів доступності або з частковим урахуванням.
Розділ 1. Універсальний дизайн: від відповідності нормі до проєктування досвіду
1.1. Концептуальне визначення
Універсальний дизайн — спосіб проєктування середовища, продуктів і послуг, мета якого зробити простір придатним для використання максимально широким колом людей без потреби в подальшому доопрацюванні чи спеціальному пристосуванні. Ця методологія одразу враховує людське різноманіття — за віком, фізичними параметрами, типом сприйняття, станом здоров’я, наявністю дитини на руках чи валізи на колесах. Суть цього підходу полягає у тому, яку проблему універсальний дизайн вирішує і як саме він її формулює.
Національна стратегія з безбарʼєрності до 2030-го року започаткувала масштабний процес перетворень простору довкола нас саме за принципами універсального дизайну. Рушієм змін стали потреби абсолютно різних груп суспільства, врахування та забезпечення яких десятиліттями залишалось поза межами державних політик. Реалізація цієї стратегії стала тією опорною точкою, яка дозволяє пріоритезувати перетворення та адаптацію простору для різних груп населення. Цьогоріч у широкій дискусії усе частіше звучить важливість планування цілісних маршрутів і ланцюжків доступності. Точкові покращення як рішення вичерпали себе на даному етапі процесів відновлення та просторового розвитку зʼявляється запит на цілісні маршрути, планування середовища. Саме універсальний дизайн стає центральною концепцією сучасних рішень з безбар’єрності.
Довгий час логіка проєктування доступності будувалася за такою моделлю: існує “стандартний” користувач простору: здорова доросла людина в середньому фізичному стані, і існує обмежена категорія людей, чиї потреби відхиляються від цього стандарту й тому вимагають окремого, додаткового рішення: пандуса збоку від парадних сходів, окремого входу, спеціалізованого маршруту. Такий підхід до планування простору називається усуненням бар’єрів (barrier-free design), і саме вона передувала універсальному дизайну. Але така логіка проєктування не змінює саму архітектуру простору; вона добудовує до неї відокремлені рішення для тих, хто в базову архітектуру не вписався. Результатом стає просторова сегрегація: два маршрути, два входи, два досвіди — стандартний і пристосований.
Універсальний дизайн виник як концептуальна відповідь саме на цей дефект. Його поява на межі 1980–1990-х років була світоглядною зміною самого визначення поняття норми, і разом із нею зміною самої одиниці аналізу. Замість питання “як пристосувати простір для людей з інвалідністю” було поставлене інше питання: “Чому взагалі проєктування виходить із припущення про єдиного, стандартизованого, усередненого користувача, якщо реальна людська природа має безліч варіацій норми?». Людське тіло, сприйняття й спроможність варіюються за віком, зростом, силою, гостротою зору й слуху, когнітивним профілем, а також тимчасово — через травму, хворобу, вагітність, втому, дитину на руках чи валізу на колесах. Це не виняток із норми; це і є норма в її проявах життя. Звідси й слово “універсальний” — не в сенсі “один розмір для всіх” (це якраз протилежність задуму), а в сенсі «розрахований на широкий спектр людської варіативності одразу, від початку проєктування, без розділення на основного користувача й виняток».
Це зміщення фокусу уваги на питання, як закладати зручність для широкого кола користувачів одразу, має два наслідки. Перший — методологічний: рішення, розраховані на задоволення різноманітних потреб, за визначенням не можуть бути елементами, вбудованими постфактум. Вони повинні визначати геометрію маршруту, ширину прорізу, висоту стійки чи логіку інформаційного покажчика від стадії ескізного проєкту — інакше воно знову переноситься у площину окремих, “особливих” користувачів, для яких потрібне додаткове пристосування. Тобто повертається до логіки, яку універсальний дизайн мав подолати.
Другий наслідок — світоглядний, і саме він є смисловим ядром підходу. Коли простір спроєктований так, що ним однаково користуються людина з дитячим візком, літня людина, людина на кріслі колісному або з тимчасовою травмою — без окремого входу, без прохання про допомогу, без видимої різниці в маршруті — зникає сама підстава для стигми. Гідність користувача перестає залежати від того, чи потребує він “спеціального” рішення: спеціальних рішень для нього просто не існує, бо базове рішення вже враховує його потреби нарівні з потребами всіх інших. У цьому сенсі універсальний дизайн — це спосіб перерозподілу того, хто вважається типовим учасником міського життя, а хто — винятком, що потребує окремого дозволу на присутність у просторі.
Саме тому робоча група американських архітекторів і дизайнерів, яка в 1997 році сформулювала сім принципів універсального дизайну будувала принципи навколо категорій рівності використання, гнучкості і простоти.
1.2. Принципи універсального дизайну
Універсальний дизайн виходить із того, що не існує «стандартного» користувача простору, є різноманітність просторових потреб різних учасників суспільного життя та мешканців громад, міст тощо. Ключова відмінність між дотриманням формальної норми та універсальним дизайном полягає не в переліку рішень, а в моменті, коли ці рішення виникають у процесі проєктування. Це означає, що архітектор чи проєктувальник ставить питання не «як зробити цей вхід відповідним нормативу», а «як цей простір буде сприйматися та використовуватися людиною з порушеннями зору, ветераном з протезом, батьками з дитячим візком або літньою людиною з першого дня роботи над об’єктом. Такий підхід дозволяє подивитися на процес підвищення доступності, ставлячи питання «які рішення допоможуть створити комфортний досвід користування простором, послугами, суспільними благами і де саме вони необхідні». Такий підхід зміщує фокус уваги з формального дотримання норм, стандартів та ДБН на людиноцентричний погляд і турботу про користувацький досвід.
Принцип 1. Рівноправне використання (Equitable Use)
Дизайн має бути корисним, привабливим та однаково доступним для користувачів простору попри їх рухові, сенсорні, когнітивні чи інші порушення.
Цей принцип передбачає, що простір або послуга однаково зручні для всіх, без потреби у «спеціальних» альтернативних маршрутах чи процедурах, які виокремлюють користувача. Автоматичні сенсорні двері в супермаркеті чи ЦНАПі однаково полегшують вхід і батькам з дитячим візком, і людині з важкими покупками, і людині на кріслі колісному — жодна з цих груп не потребує окремого входу чи сторонньої допомоги. Універсальний санвузол без гендерного розділення та пеленальний столик поза межами конкретної статевої вбиральні знімають бар’єр для батьків з дітьми будь-якої статі, для осіб, яким асистент іншої статі допомагає в санвузлі, які інакше стикаються з дискомфортом вибору «правильної» вбиральні.
Принцип 2. Гнучкість у використанні.
Можливість обрати спосіб взаємодії із середовищем.
Тут ідеться про можливість обрати зручний саме для себе спосіб взаємодії з простором чи послугою. Регульована за висотою стільниця реєстратора однаково підходить людям низького зросту, людям з карликовістю, користувачам крісел колісних і дітям — кожен може відкоригувати висоту під себе, замість того щоб пристосовуватися до фіксованого стандарту. Онлайн-запис із голосовим і текстовим введенням дає альтернативу як людям з порушеннями зору (голосове введення), так і людям з порушеннями слуху чи мовлення (текстове введення). Вхідна група, де сходи продубльовані пандусом, одночасно слугує і користувачам крісел колісних, і людям із протезами, для яких рівна поверхня безпечніша за сходинки, а сумісність вебсайту зі скрінрідерами (за стандартом WCAG) відкриває цифрові послуги для незрячих та слабозорих користувачів.
Вхідна група у Superhumans Center: пандуси продубльовано сходами та автоматичним підйомником, двері — автоматичні розсувні, коридори — без порогів, у будівлі працюють ліфти та облаштовані доступні санвузли.
Автор фото: Микола Тимченко
Джерело фото: https://rubryka.com/en/article/superhumans-u-lvovi/
Принцип 3. Просте та інтуїтивне використання (Simple and Intuitive Use)
Користування зрозуміле незалежно від досвіду, мови, рівня концентрації
Рішення цього принципу орієнтовані на людей, чий досвід, мова, рівень концентрації чи стрес у моменті використання можуть різнитися. Кнопки ліфта з рельєфними цифрами й уніфікованим порядком розташування (знизу вгору, зліва направо) дозволяють незрячій людині або людині з когнітивними особливостями зорієнтуватися без пояснень, спираючись на звичну логіку, повторювану в будь-якій будівлі. Двері з ручкою-важелем зручні одночасно для людини з протезом руки, для батьків з повними руками покупок і для людини з артритом — не тому, що дизайнер думав про кожну з цих груп окремо, а тому, що рух “натиснути й штовхнути” фізіологічно доступніший за точний хват кистю для будь-якого тіла.
Принцип 4. Сприйнятна інформація (Perceptible Information)
Дизайн ефективно надає користувачеві необхідну інформацію у різний спосіб
В основі цього принципу — ідея дублювання: важлива інформація має надходити щонайменше двома різними каналами одночасно, щоб втрата одного з них (зору, слуху чи можливості читати дрібний текст) не залишала людину без орієнтирів. Мультисенсорні вказівники у великих адмінбудівлях, що поєднують текст, колір і тактильний елемент, дозволяють орієнтуватися в просторі і незрячим та слабозорим людям (за рахунок тактилю), і людям з когнітивними порушеннями чи іноземцям, які легше зчитують колірне кодування, ніж текст. За тією ж логікою побудоване й дублювання кнопок ліфта шрифтом Брайля та голосовим оголошенням поверхів: тактильна інформація підстраховує голосову для незрячих, а голосова — тактильну для людей із тимчасовими травмами рук чи низьким рівнем писемності.
Окрема група рішень адресована людям із порушеннями слуху. Індукційні петлі на стійках прийому в ЦНАП і відділах соцзахисту підсилюють сигнал безпосередньо для слухових апаратів і кохлеарних імплантів, тоді як відеовіддалений переклад жестовою мовою в ЦНАП забезпечує комунікацію для тих, хто послуговується жестовою мовою як основною і для кого писемний текст не завжди є зручним посередником. Табло електронної черги з візуальним і звуковим дублюванням у соцзахисті та пенсійному фонді працює на цю саму аудиторію дзеркально: звуковий виклик номера дублюється візуальним, щоб не загубити людину, яка не почує оголошення.
Приклад використання індукційної петлі для обслуговування користувачів “Нової пошти”. Ця технологія ще не стала стандартом забезпечення потреб людей із порушенням слуху у соціальних/державних установах, разом із тим є флагманським рішенням, яке важливо масштабувати у сфері державних та соціальних послуг.
Фото: перше повністю безбар’єрне відділення “Нової пошти” в Україні, Київ. Відкрите у серпні 2024 року, за участю ГО “Безбар’єрність”.
Принцип 5. Толерантність до помилки (Tolerance for Error)
Мінімізація наслідків випадкової/ненавмисної дії
Цей принцип мінімізує наслідки випадкової чи ненавмисної дії — і тому працює на безпеку буквально кожного, але особливо вразливих категорій. Контрастне маркування країв сходинок допомагає слабозорим людям та людям похилого віку з погіршеним сприйняттям глибини уникнути падіння. Відсутність порогів і перепадів рівня підлоги знижує ризик спотикання для людей похилого віку, людей з порушеннями координації та користувачів милиць чи ходунків, тиха кімната дає простір саморегуляції людям з ментальними порушеннями, аутизмом чи посттравматичним стресом, а кнопка виклику допомоги в санвузлі забезпечує безпеку людей, які можуть потребувати екстреної підтримки на самоті.
Принцип 6. Низькі фізичні зусилля (Low Physical Effort)
Дизайн розрахований на ефективне та комфортне використання з мінімальним фізичним навантаженням і без втоми.
Рішення цього принципу зменшують фізичне навантаження на користувача, що особливо важливо для людей з обмеженою фізичною силою чи витривалістю. Пандус з ухилом не більше 8% та майданчиками відпочинку дозволяє людям на кріслах колісних і людям із серцево-судинними чи дихальними захворюваннями долати підйом без перевтоми. Автоматичні розсувні двері й відсутність порогів знижують зусилля для літніх людей , вагітних жінок та людей з протезами; наземна заміна підземних переходів усуває потребу долати сходи для тих самих груп. Поручні з обох боків унітазу та раковина без тумби з важільним змішувачем у санвузлах адресовані людям з обмеженою силою рук чи рівновагою, зокрема людям на кріслах колісних і літнім людям.
Принцип 7. Розмір і простір для підходу та використання (Size and Space for Approach and Use)
Забезпечення необхідного розміру та простору для підходу, досяжності, маніпуляцій і використання елементів незалежно від зросту, статури чи мобільності користувача.
Тут ідеться про достатній фізичний простір для маневрування незалежно від зросту, статури чи засобу пересування користувача. Пандус з майданчиками відпочинку та поручні на двох рівнях висоти в школі чи реабілітаційному центрі одночасно обслуговують дорослих і дітей, людей на кріслах колісних і людей на милицях.
Театральна площа у Запоріжжі є прикладом часткового втілення принципів універсального дизайну. Пандуси мають достатню ширину проїзду із поручнями на двох рівнях. Маршрутна логіка користувача дозволяє здійснити вихід у різних точках простору, продубльовані сходами. Разом із тим, завеликий кут нахилу пандусу та обране мощення площі робить цей простір тільки частково доступним.
Фото: Юлія Войцешевська
Заміна підземних переходів у прифронтових містах враховує потреби маломобільних людей та ветеранів/ок з протезами, для яких підземні переходи є важко доступними або небезпечними. Стійка прийому з двома рівнями висоти забезпечує комфортну взаємодію як для дорослих користувачів, так і для дітей чи людей на кріслі колісному, не змушуючи жодну з груп «підлаштовуватися» під висоту, розраховану на іншу.
Розділ 2. Втілені у життя проєкти з безбарʼєрності з використанням універсального дизайну
Універсальний дизайн дозволяє перейти від технічної відповідності окремого параметра до системного досвіду руху людини в просторі. А цей перехід можливий лише тоді, коли відповідні принципи закладені на самому початку проєктування. Кожен кейс нижче супроводжено позначенням принципу (або комбінації принципів), який він втілює. Масштаб втручання свідомо різний — від міського кварталу до окремої будівлі, — оскільки універсальний дизайн однаково застосовний і як логіка планування вулиці, і як логіка проєктування споруди з нуля, і як спосіб відбудови будинку після руйнування.
2.2. Практика: приклади різного масштабу втручання. Маршрут як одиниця проєктування
Проєкт “Безбар’єрний маршрут” у Дніпрі — найбільш послідовний в Україні приклад проєктування безбар’єрності саме як зв’язного шляху, а не набору об’єктів. (Принцип 1 — Рівноправне використання; Принцип 7 — Розмір і простір для підходу та використання). У межах проєкту послідовно виконано ремонт вулиці Воскресенської, облаштовано вулицю Калинову, проспект Миру та житловий масив Лівобережний-3; наступним етапом стала площа Успенська — програма розрахована до 2028 року.
Відреконструйована Успенська площа, м.Дніпро
Джерело фото: nashemisto.dp.ua/
Принципово важливо, що розробка маршрутів відбувається за активної участі людей з інвалідністю, які безпосередньо діляться власним досвідом користування простором. Верифікація маршруту відбувається не лише вимірюванням відповідності ДБН, а й перевіркою реального досвіду проходження — тобто дизайн перевіряється реальним досвідом користувача.
Реконструкція площі Успенської (завершена у 2023 році, автори — команда під керівництвом Дмитра Волика та Ксенії Донецької) є флагманським об’єктом цього маршруту: на території 1,45 га організовано сучасні пішохідні зв’язки, для кожного типу пішохідного сполучення виділено окремий тип мощення, збережено історичну логіку планування площі.
Відреконструйована Успенська площа, м.Дніпро. Для кожного типу пішохідного сполучення виділено окремий тип мощення
Джерело фото: nashemisto.dp.ua/
Диференційоване мощення тут — не декоративне рішення, а приклад Принципу 4 (Сприйнятна інформація): тип покриття комунікує функцію ділянки простору одразу кількома сенсорними каналами (візуальним, тактильним). Водночас послідовність цієї логіки на всій площі – це вже Принцип 3 (Просте й інтуїтивне використання): людина один раз зчитує правило мощення і застосовує його на всьому маршруті, без потреби щоразу заново орієнтуватися. Проєкт отримав премію Національної спілки архітекторів України та був номінований на престижну міжнародну премію ArchDaily як єдиний проєкт з України.
Вінниця: інституційний механізм як продовження принципу за межами будівництва
Вінницький досвід важливий саме тому, що показує межу суто будівельного рішення. Флагманський проєкт «Перший безбар’єрний маршрут» протяжністю 12 км (що охоплює ключові вулиці від Сергія Зулінського через Грушевського до центральних Соборної, Оводова та Магістратської) реалізується за рахунок співфінансування з державного, обласного та міського бюджетів. Попри масштаби державного й муніципального фінансування громадського простору, поза його прямим впливом залишаються численні приватні об’єкти, розташовані вздовж цієї лінії. Саме тому системна співпраця з місцевим бізнесом є критичною ланкою: без переобладнання приватних вхідних груп і сервісів навіть повністю відбудована міська інфраструктура не зможе забезпечити безперервного та цілісного безбар’єрного маршруту.
На зображення показана велика щільність обʼєктів бізнесу та соціальної інфраструктури в межах проєкту “Рух без барʼєрів” вздовж вулиць безбарʼєрного маршруту Вінниці
Джерело: інтерактивна мапа безбарʼєрності ЛУН
Маршрут, побудований коштом ОМС та держави, залишається розірваним, якщо приватний власник приміщення на цьому ж шляху не прибере сходинку при вході чи не збереже прохідну ширину вітрини. Тому місто працює з поняттям «перший безбар’єрний маршрут» не лише як з фізичним об’єктом, а як з інструментом залучення бізнесу: у листопаді 2025 року відбулася інформаційна зустріч для підприємців, розташованих на маршруті, присвячена розвитку доступного середовища та інклюзивного працевлаштування[cite: 1, 2]. Власники приміщень стають співвідповідальними за цілісність шляху, який фізично проходить через приватну територію.
Superhumans Center: безбар’єрність, закладена на етапі генплану
Реабілітаційний центр Superhumans (на базі шпиталю у Винниках поблизу Львова) — приклад іншого масштабу: не міського простору, а окремої будівлі, спроєктованої з нуля під безбар’єрність як вихідну умову, а не додаткову вимогу. (Принцип 1 і Принцип 7 — рівноправність і достатність простору вирішені на рівні рельєфу, а не компенсаторного обладнання). Проєктуванням, від генплану до інтер’єрних рішень, займалася архітектурна студія Savytskyy Design спільно з PeLe Engineering; за словами засновника студії Марка Савицького, доступність приміщення становить 98%.
Автор фото: Микола Тимченко
Джерело фото: https://rubryka.com/en/article/superhumans-u-lvovi/
Показовий приклад рішення: щоб зробити вхід до будівлі безбар’єрним і універсальним без окремих пандусів або підйомників, архітектори підняли земляні маси на 2 метри, аби вирівняти рельєф ще на етапі генплану. Це ілюструє принципову відмінність підходів, про яку йшлося в Розділі 1: перепад рельєфу тут вирішено зміною топографії на стадії проєктування – системна логіка універсального дизайну.
Розділ 3. Практичні кроки
3.1 Від об’єкта до маршруту: чому точкові рішення не працюють
Більшість задокументованих в Україні проєктів безбар’єрності досі описуються мовою окремого об’єкта: пандус біля входу, тактильна плитка на переході, підйомник у під’їзді. Це логіка ДБН В.2.2-40 — перелік параметрів, які перевіряються по одному, для однієї будівлі. Але людина, яка користується кріслом колісним, милицями чи візком з дитиною, не долає окремий об’єкт, вона долає маршрут: від зупинки транспорту чи паркомісця, через тротуар і перехід до входу в будівлю, а всередині — до конкретного кабінету, кафедри чи вікна ЦНАП, і назад. Якщо на цьому шляху є хоча б один розрив — бордюр без пандуса, двері, які не відчиняються автоматично, вузький коридор — повністю доступна будівля в кінці маршруту не робить маршрут доступним. Наскрізність, а не відповідність окремого об’єкта нормі, є одиницею виміру безбар’єрності.
3.2. Гайд для органів місцевого самоврядування: логіка побудови цілісного безбар’єрного маршруту та сценарію використання
Якщо ваша громада тільки розпочинає планування чи адаптацію обʼєкту чи послуг за принципами універсального дизайну, радимо звернути увагу на наступний алгоритм.
- Одиниця проєктування — сценарій користувача, а не будівля.
Перш ніж проєктувати чи адаптувати окремий об’єкт, потрібно описати повний сценарій: зупинка транспорту або паркомісце → тротуар → перехід → підхід до будівлі → вхідна група → навігація всередині → цільова точка обслуговування (вікно ЦНАП, кабінет, каса) → санвузол → зворотний шлях. Кожен елемент цього ланцюга — окремий пункт технічного завдання, і жоден не проєктується у відриві від сусідніх. - Принцип наскрізності визначає пріоритет, а не окремий об’єкт. Розрив у будь-якій ланці знецінює підвищення доступності усіх інших. Це означає, що при плануванні треба оцінювати не окрему будівлю, а маршрут цілком, і головним індикатором має бути не “% відповідності ДБН по об’єкту”, а чи є в маршруті хоча б один непрохідний вузол.
- Участь користувачів — механізм верифікації. Вище описаний приклад реконструкції Успенської площі показує: розробка маршруту за участі людей з інвалідністю — це не додаткова “соціальна” складова проєкту, це фактична перевірка технічного рішення, яку жоден чекліст ДБН не замінює. Це має бути формалізовано як стандарт планування, реалізації проєкту і здачі його в експлуатацію.
- Технічне завдання формулюється на маршрут як єдиний проєкт, а не як окремий акт обстеження на кожен об’єкт. Це напряму пов’язано з етапом проведення технічного обстеження та ролі спеціаліста, який його проводить: якщо його висновок обмежується переліком дефектів однієї будівлі — наскрізність маршруту нікому не доручена. Формат видачі результату варто змінювати з переліку дефектів на технічне завдання цілісного маршруту.
- Два шляхи забезпечення потреб користувачів. Альбом безбарʼєрних рішень дуже якісно розмежовує універсальні рішення для нового проєктування та адаптаційні для підвищення доступності уже існуючих обʼєктів/послуг. У новому будівництві та капітальній відбудові маршрутна логіка закладається від генплану — приклад Superhumans, де перепад рельєфу вирішено зміною рельєфу території для зручного користування усіх замість швидкого рішення із компенсаторним підйомником. У пристосуванні наявних будівель маршрут вибудовується поетапно, узгоджено з іншими власниками й користувачами прилеглих ділянок,.
- Експлуатаційна стійкість рішення закладається окремо від його встановлення. Технічне рішення без плану обслуговування й незалежного від персоналу використання не є безбар’єрним рішенням, а лише його імітацією. Кожен елемент маршруту, побудований за принципами універсального дизайну, дає людині можливість скористатися послугами або маршрутом самостійно, без залучення сторонньої допомоги. Це важливий аспект поваги до людської гідності, який разом із тим закладає ще на етапі проєктування увагу до потреб і користувацького досвіду. Тобто рішення має бути максимально незалежним від участі сторонніх людей у процесі користування.
Таким чином, універсальний дизайн як базовий принцип рівного доступу до обʼєктів та послуг з повагою до людської гідності та з увагою до різних потреб має закладатись у процес проєктування. Саме тому раннє відновлення як процес, що керується принципом Build Back Better, є моментом, коли доступність можна закласти одразу в межах відбудови.
