Про АРТ-терапію із використанням природних матеріалів розповідає Вікторія Сокіл, психотерапевтка, радниця ГО «Екосенс».відновлення
Ми всі, українці, нині переживаємо важкі часи. Хтось сумує за домом, а хтось вчиться виживати вдома під обстрілами, або ще гірше… в окупації…
Виходячи з постулату «Природа — зцілює!», беремо в неї ці ліки. Вони працюють, навіть якщо зцілення проводиться не безпосередньо на природі, а в згадках про неї, через використання природних матеріалів.
Для вправи “Моя улюблена місцина” дбайливо заздалегідь збираю зайві «жирові» чи загусті гілочки (їх багато після обрізки дерев) та інші природні матеріали. Це приклад роботи на стику психології та екології. Це спогади, які можуть бути ресурсом, а можуть заважати нашому руху, обтяжувати, якщо, наприклад, ситуація не прийнята, а горе не відгорьовано.
Уявляємо свою улюблену місцину, місто, де ми мали найяскравіші спогади, де ми народилися або жили довгий час, були дуже щасливі… І відтворюємо це місце на папері за допомогою природних матеріалів та олівців. А потім розповідаємо про це в групі. А далі… от тут починається справжня екопсихологічна магія! Бо неочікувано, несподівано, незрозуміло, куди нас виведуть спогади та фантазії… Може виникнути море щастя, а може бути щемно до сліз… Скільки проводжу таки групи, кожний раз дивуюся, наскільки вони різні, і наскільки красиво розкриваються люди за допомогою еко-арту.
Наведу кілька прикладів змішаної групи (це мій улюблений формат, можна вивчати географію України, заглянути в різні куточки її біоценозів). Ті, кого називають “переселенці”, не обов’язково відтворюють дім. Так, хтось із земляків в кожному камінчику бачить Хортицю, а в кожній краплі води Азовське море. Але не обов’язково.
Ось жіночка творить море та гори із кольором та запахом лаванди, – благо, я дійсно маю лаванду як матеріал. Я дивлюся на її творіння і мені цей сюжет нагадує Крим, Ластівчине гніздо…, і дійсно, вона, корінна львів’янка розповідає історію подорожі до Криму. Розповідає з неймовірним захопленням, завзяттям, енергією! Настільки яскраво, як би повернулася із тої подорожі щойно…. Питаю, скільки часу пройшло з того, як….. ? 21 рік! Неймовірно. Здивована не тільки я. Вся група, а більше всіх сама героїня цієї розповіді. Здивована, бо не згадувала цю історію вже понад 10 років. От так лаванда, камінчики та сама можливість творити може актуалізувати спогади, і дати неабиякий ресурс майже не виходячи із дому. Ресурс і надію: “Я так чітко все зараз відчуваю, начебто Крим наш, і Україна ціла, єдина!”. Хай буде так! В нас можна забрати територію, але не спогади, і не мрії!
А от ще одна історія, тільки навпаки: жіночка з Бердянська відтворює зовсім іншу місцину, село Страдч недалеко від Львова, святе місто, яке ще називають українським Єрусалимом. Там мешканка окупованого Бердянська находить заспокоєння. І це також несподіванка навіть для неї…
А інша жінка, львів’янка, згадує Тустань, що на Львівщині, хату бабусі, свій підлітковий вік, коли як та молода козочка могла спокійно дертися по крутих скелях… Згадала та заплакала. Де моя молода сила? А потім замислилася, а чи можу я – мама чотирьох дітей – так зараз? Звісно, що ні. Але… Сила, моя сила! Я так давно там не була, чому я не можу туди поїхати, хіба ж не можу?! Можу! І силу маю. Вже. Тут і зараз.
Насправді, багато інсайтів приходить, і різних питань виникає під час АРТ-терапевтичних груп. І це добре, бо це про наше усвідомлення. Коли є питання, відповідь обов’язково знайдеться. Така вже наша природа!
А коли АРТ йде поруч з ЕКО – завжди, в кожній групі, незмінно крім свого, особистого та приватного, говоримо про загальне та глобальне. І це єднає. Бо в кожного з нас є спільний Дім, один на всіх,
Саме так, один на всіх, включаючи всіх сусідів, навіть того, якого ми вважаємо божевільним за його загарбницькі вчинки та садистські дії. І цей Дім, я таки нагадаю — Планета Земля.
На жаль, за багато століть ми, люди, так і не навчилися жити дружно зі сусідами, розуміти та дбати один про одного, а головне, про природні ресурси. Не навчилися вітати життя, створювати, а не руйнувати… Проте, на рівні своїх громад ми можемо це зробити, і робимо.
